Лісова вузькоколійка побудована за Австрії в 1911-14 роках з шириною колії 760 мм. її траса проходила по терасах річки Прутець Чемигівський протяжністю 19(дев'ятнадцять) кілометрів з відгалуженням в урочище Ковпчин на 2 км. З 1922 року колійкуексплуатувала приватна фірма "Микуличин", яка за технологічною потужністю і новизною була однією з двох найдосконаліших деревообробних підприємств у Польщі. Новизною було те, що деревину з вагонів вузькоколійки скидали у водні басейни для обмивання від землі і піску, там же розсортовували і каналами по воді подавали до 4 пилорам. Пиломатеріали висушували складеними по сортиментах у штабелях на відкритому повітрі і відвантажувались по прокладеній сюди гілці широкої колії.       -Ще*

За даними К.Зінтеля (1939) з 1 кубометра пиловника отримували 55% дощок. Один їх кубометр, відправлений на експорт, мав ціну 70 тих на місці доставлення.

В 1926 році вартість лісоексплуатаційних операцій складала: І звалювання і перетин лісу - 2.00 злотих; 1 трелювання, ризування - 4.00 злотих;

-        довезення до колійки - 1.50 злотих;

-        транспортування колійкою - 2.64 злотих;        

-        вартість деревини на пні - 7.50 злотих;   

-        вартість франко-пилорами - 17.64 злотих.

Після війни в 1950-65 роках колійкою звозили по 60-100 тисяч кубомет¬рів деревини щорічно. В червні 1968 року сильна повінь розмила повністю насип і полотно колійки на 2-3,6-7,8-9,11-12 і 16 кілометрах її протяжності. Через необхідність дуже великих затрат і відсутність гарантії захисту траси колійки від повторних повеней до відбудови колійки не приступали. Повені тоді часто траплялись з причини раптового оголення від лісу великих площ гірських схилів в результаті надмірних суцільних рубок, деревина з яких йшла на відбудову господарства України і Молдавії, зруйнованого війною.

Так перестала вузькоколійка функціонувати. Деревину з лісових урочищ стали звозити автолісовозами по ґрунтових дорогах, улаштованих переважно бульдозерами по підніжжі та гірських схилах лісових урочищ. Густота лісотранспортноії мережі (траси лісовозних і тракторних доріг) становила в Підліснівському лісництві станом на 1990 рік 2,1 км на 100 га лісової площі. Цей показник був найвищим в лісах Прикарпаття.

Микуличинська вузькоколійка була дуже привабливим елементом села. Вона служила головною транспортною артерією села. Нею бажав проїхатись кожний, хто відпочивав у Микуличині. Але і тепер її траса може служити заманливим маршрутом для цікавих. За кожним їїповоротом відкриваються як в калейдоскопі дуже мальовничі краєвиди і закутки, що так і манять до себе, бо від чистоти повітря створюється враження, що до них так близько, ніби рукою подати. %,

Багатство природного різноманіття, а також об'єктів, пов'язаних з важливими життєвими подіями села, що мали місце на трасі вузькоколійки заслуговують на те, щоби підготовити окремий краєзнавчий путівник. А тут ми лише зупинимось на одній з найвизначніших меморіальних пам'яток Микуличина. Це - скала, з якої відбувався злет у безсмертя. Безсмертя забезпечене пам'яттю народу. Бо така жертовність проявлена батьком своєю смертю задля життя сина сталася саме тут, у місці найвищого скелястого урвища, що височить в Копчині кам'яною стіною над стрімкою течією Прутця.

Так, безсмертним став у пам'яті односельців батько "Шугая? - Юра Кіф'як, бо його самовибраний політ у пропасть асоціюється зі злетом у безсмертя, бо цим батько виконав останню свою місію повчання сина, яке можна висловити словами: "Радше впадь, але не зрадь! " - як наставляв Іван Франко.

Такою особистою жертовністю задля інших Юра Кіф'як - батько подав Юрі Кіф'яку - сину непорушності переконань, що волю виборюють лише цілковитою відданістю своєму народу, а ворога долають мужністю і впевненістю у своїй правоті. Цей подвиг батька пояснює питання, яким чином в глухому і далекому присілку Микуличина сформувався ватажок повстанців УПА, що був зразком мудрої і вираженої поведінки військовика, члена ОУ Н, про якого народ згадує з повагою. Не випадково на чоло боївки УПА вибрав його курінний Тамалія". Небезпідставно сказав про нього легендарний "Кривонос" (Мирослав Симчич): "надзвичайно обдарований і талановитий провідник". Очевидно, статечність у відносинах, стійкість у випробуваннях, мужність у небезпеці, витримка у труднощах, мудрість у поглядах на сенс життя "Шугай" - син прийняв як виховну естафету у свого батька, учасника австрійської війни. Всі ці якості не появились на голому місці. Він - родовитий гуцул, ці якості успадкував від своїх предків. Бо родовитого гуцула ніхто ніколи не скоряв. Бо вивершують його характер воля-люба, такі ж вільні карпатські вершини. Син виконав заповіт батька - не зрадив. А можливості йому пропонували заманливі, навіть його нанашко, що був тоді депутатом Верховної Ради СРСР, Гриць Гаврищук, переказав йому через товариша, Тодорука Дмитра зі Ставів, що пришле літак, для того, щоб полетів ним з гір куди задумає, дасть йому роботу, яку забажає. "Не продамся", - сказав твердо "Шугай", бо керувався твердою постановою: "Або волю здобути, або дома на бути ".

Такий же злет як і батько зробив його син "Шугай", бо не зрадив присяги воїна УПА. Не зрадили всі члени його боївки. За Україну віддали найцінніше - молоде, в розквіті життя.

А скала на Копчині стоїть свідком подвигу, вчинив на очах микуличинців гордовитий рід корінних гуцулів -Кіф'яків. Поруч скали, на лівому березі ріки стоїть скромна могила. В ній спочиває славний учитель достойного сина.