Неділя
20-01-19
10:28

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Гуцульська вишивка інтер'єрного призначення


 (Перейти - Головна, - карта сайта RU, UA)
___________________________________________________________________________________________ 

Гуцульська вишивка інтер'єрного призначення.

Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах

 

 

Українське народне мистецтво і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предновічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи втаємниченої, чарівної природи, складні перипетії історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

         Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво є важливою складовою частиною системи художньої освіти.

         Народне декоративне мистецтво України розвивалось у двох основних формах - домашнє художнє ремесло й організовані художні промисли, пов'язані з ринком. Природні багатства України, вигідне географічне і торговельне положення сприяли розвиткові домашніх ремесел та організованих художніх промислів. Як уже зазначалося, перехід від мануфактур до фабрик, промислового виробництва у ХІХ ст. негативно позначився на подальшому розвиткові художніх промислів, основа яких - традиційна художня рукотворність.

         У художньому прогресі людства проходить два зустрічних процеси. Перший іде від первісного синкретизму. Шлях розвитку мистецтва - це постійних процес відокремлення, виділення його видів. Він відбувається безперервно, на різних етапах історії людського суспільства.

         Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво, нерозривно пов'язане з життям народу, було тільки народним. Демократизм народного мистецтва як особливого засобу пізнання, відображення та творення дійсності, виховання й грунтування людей мав важливе занчення для майбутнього розвитку художньої культури.

         Вид мистецтва - це певна його галузь, що характеризується тим, які сторони життя: як вона пізнає, відображає.

         Народ у своїй художній творчості відображає історичну практику пізнання та освоєння навколишньої діяльності, суспільний лад і побут. У народній творчості виявлений складний світ людських почуттів і переживань, відбиті палка любов до рідної землі, духовні запити, прагнення та мрії людини в краще майбутнє.

         Високого художнього рівня досягли художні ремесла у східних слов'ян (метал, кераміка, різьблення на дереві тощо). Їхню оригінальну, високохудожню творчість засвідчують збережені пам'ятки, літописні дані та описи іноземців, які за рівнем художнього ремесла ставили Давню Русь на друге місце після Візантії.

         У Київській Русі переважали домашні ремесла, пов'язані із сільським господарством, вони відігравали роль допоміжного заняття. Селяни самі виготовляли різні вироби, полотна, сукна, взуття тощо для власних потреб.

         Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо і його місце у людській діяльності, житті. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять інтерес думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, спеціальне виділення художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивка і т.ін. є результатом як духовної, так і практичної діяльності людей.

         Світ людини включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби із бісеру, витинання з паперу. Їм заледве налічується кілька століть. Правда, до середини ХІХ ст. ні народне мистецтво, ні художнє ремесло не визнавалися за рівноцінні галузі мистецтва, такі, як музика, театр чи живопис. Ще й досі слово "ремісник" за звичкою має негативний, зневажливий відтінок на противагу творчомму підходу до праці.

         Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

         Українське народне декоративне мистецтво - унікальне явище національної культури. Воно завжди правдиво показувало світові життя нації, її духовне багатство, рівень культури, творчі сили і здібності, енергію, виступало, як феномен незнищенності. Вивчання народного декоративного мистецтва закономірно входить в коло проблем національної культури.

         У житті українського народу - праці, побуту, моралі, психології та ін. - народне декоративне мистецтво виступає як унікальне явище, яке засвідчує невмирущі, життєствердні сили.

         Народне декоративне мистецтво - це багатий, справедливий гармонійний світ, що доніс до нас національні риси орнаментальної, графічної, живописної, пластичної композиційної культури. У ній відбиті віковічні надбання, художній геній української нації.

         Розділ І.

 

         1.1. Історія розвитку.

 

         У невичерпній спадщині духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива її частина - вишивка.

         Вишивка - це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнськиї рук.

                                               "І в дорогу далеку ти мене

                            на зорі проводжала,

                            І рушник вишиваний на щастя,

                            на долю дала".

         Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що на манівцях життя нашою супутницею є вишивка. Хрестик чи гладь, мереження чи вирізування на лляних, конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають думу, дають працю рукам і думці.

         Вишивка - поширений вид декоративного й ужиткового мистецтва. В якому узори та зображення виконуються вручну, або способом на різних тканинах, шкірі, та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а також бісером, коштовними камінцями тощо.

         Перші згадки про вишивку зустрічаються у давньогрецьких істориків, мабуть, ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією із причин цього є те, що тканини недовговічні, і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогадки і припущення дослідників.

         Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягає у глибину віків. Його розвиток триває з незапам'ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вічною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.

         Вишивка - класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершину його мистецького хисту.

         Дововижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлено тим, що вона широко виступає в різноманітних варіантах - як прикраса тканин одягового, побутового, інтер'єрнообрядового призначення.

         Вишивка - це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії - геометризований метод зображення  краси землі, природи, сонця, людини.

         Сучасна народна вишивка розвивається на основі традиційної спадщини минулого і досягнення художньої культури українського народу. Її розвиток проходив у єдиному русі сучасного народного мистецтва, підпорядковуючись його загальним основам.

         Художнє багатство української народної вишивки обумовлене яскраво виділеними провідними центрами вишивального мистецтва, які є в усіх етнографічних зонах України: Середнього Подніпров'я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат з Прикарпаттям і Закарпатттям і Півдня України. У кожному із них - свої традиції, своя система і творчі методи. До того ж і в межах етнографічних зон, крім основних центрів, виділяються локальні осередки.

         Через тисячоліття тягнуться зв'язки орнаментальних схем, які постійно видозмінювались, збагачувались, залежно від конкретних соціально-історичних умов. Дослідники неодноразово підкреслювали, що саме орнамент української вишивки найповніше проніс крізь віки тотожність з орнаментом попередніх епох, передусім з античним геометричним.

         Збереглися важливі історичні відомості про місця виготовлення давніх вишивок, людей, котрі нею займалися. Так, в ХІ ст. було організовано школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Київ був центром вишивального мистецтва. Тут існували майстерні при монастирських школах.

         Пам'ятки вишивок Х-ХІІІ ст. засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок з антропоморфними, зооморфними і рослинними геометричними мотивами.

         Уже в цей період два напрями вишивання - орнаментальний і сюжетний - перебували в органічній єдності, надаючи тканинам сюжетно-художньої виразості. Про поєднання сюжетних й орнаментальних зображень як типове явище вишивального мистецтва свідчать пам'ятки і пізнішого часу.

         Вишивки ХVІІ- ХVІІІ ст. виконані переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вітчизняного та зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі місцевої виправки, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер'єрного побутового та обрядового призначення. Орнаментально-декоративне вишивання набуло великого поширення не тільки на речах світського, а й церковного вжитку. Його посилений розвиток був викликаний загальною схильністю до підвищеної декоративності та розкоші середніх і заможніх кіл населення.

         Різновидність, високий художній рівень орнаментального мистецтва поліської вишивки глибше розкривається при аналізі її локальних типів. Виділяються вишивки західних районів волині, півночі рівненської, житомирської і Київської областей, Чернігівщини і Сумщини. У кожному із цих регіонів спостерігаються локальні групи, підгрупи орнаментів. Зокрема, становить інтерес вишивка в північно-західного ареалу з дрібними мотивами переважно синьо-червоного колориту. Вишивка північних районів Волині подібна на вишивки, поширені на півночі Рівненщини, Житомирщини. Однак на Житомирщині композиція візерунків більш монументального звучання, збагачена різними варіантами трактування мотивів - "звізд", "рож". Такі широкі вишиті смуги розміщуються на традиційно визначних частинах одягу, рушниках, скатертинах.

         У центральних районах Полісся (Житомирщина, Київщина) поширені найбільш типові, давні принципи орнаментально-композиційного вирішення вишивок, серед яких переважала техніка занизування. Червоними нитками вишивали основні візерунки, а чорні вводили з метою розподілу за центром або для побічного обрамування.

         Вишивка білими натками гладдю, вирізуванням, набируванням, використання різних видів мережок (одинарний, двійний стовпчик, "шеляжок"??, "гречечка" тощо) отримали масове поширення на Чернігівщині, Сумщині. Точністю виконання виділяються білі вишивки жіночих сорочок, рушників з широкими смугами мережок, на яких настилом окреслені крупні геометричні і рослинні мотиви.

         На Київщині особливо популярними були техніки поверхнього вишивання - затягування, набирання, ??????тва, низь, хрестик, шпанівка, ретязь тощо. Вишивка Київщини багата локальними різновидами. В усіх районах побутувала вишивка білими натками на білому тлі. Ці та інші мотиви мають незчисленні варіанти зображень в усіх районах Київщини. Виділяються такі центри вишивального мистецтва, як Переслав, Канів, Чигирин, Золотоноша та ін.

         Давню загальнослов'янську традицію має вишивка одягу на Україні. На неї вплинули і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання одягу збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивки гуцулів, бойків, лемків.

         Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленим живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.

         Вишивка Бойківщини - своєрідне локальне художнє явище в українському вишивальному мистецтві. Основне призначення - декорування одягу впливало на її художні особливості.

         У ХІХ ст. вишивка набула масового поширення на всій Україні , стала одним із основних видів народного декоративного мистецтва. Вишивали в кожному селі, а в містах - у дворянському, купецьому, міщанському середовищі, монастирях, майстернях тощо. Стали відомими великі вишивальні майстерні у селах Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Яланець на Поділлі та ін. У цих майстернях виготовляли одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки, чохли на меблі для власних потреб і на продаж. Українські майстрині брали участь у всесвітніх виставках народного мистецтва, їхні твори експортували.

         Українські вишивальниці постійно збагачували, розробляли нові техніки поверхневого вишивання з лицевого боку. Українській народній вишивці притаманні мініатюрність, чистота виконання, ювелірний характер. Дослідники стверджують, що за техніками вишивання на Україні розрізняють близько 100 типів вишивок.

         Сьогодні вишивка розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - естетичну, пізнавальну, пошукову. Це показовий вид мистецтва, який зберіг, доніс до нас і стверджує дальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури народу.

         Найвідомішими є майстрині в селах: Рішетипівка?? на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Кути на Івано-Франківщині, а також у містах : Києві, Львові, Вінниці, Ніжені, Косові, Вижниці. Центри народної вишивки є зосередженням високої майстерності і художнього смаку.

 

1.2. Територіальні особливості

        

         Кожний район, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену гаму. З того, як вишито доріжку, серветку, легко можна дізнатися, з якого села їх власниця.

         Вишивка - поширений вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому узор та зображення виконується ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі, ??? та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, вовняними нитками, а  також бісером, перлами, коштовними каміннями, лелітками.

         Цей вид мистецтва виник давно - корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо ми довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з одягу на недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

         Давню загальнослов'янську традицію має вишивка на Україні. На неї вплинули і взаємозв'язки з мистецтвом сусідніх народів. Давньоруські принципи вишивання збереглися передусім серед українського населення Карпат. При спільних ознаках виділяється локальними різновидами вишивка гуцулів, лемків та бойків.

         1.Вишивка центральної Гуцульщини - поліхромна, з певними акцентами в окремих центрах. Так, у вишивці сіл Яворів, Річки, Брустурів домінують блакитний і зелений колір. Синьо-фіолетова гама характерна для буковинської вишивки, а синьо-зелена - для Закарпатської Гуцульщини.

         2. Багатство, високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцульської вишивки зумовлені її численними типами. Славиться вишивка Верховини, Косова, Ворохти, Яремче та їхніх околицях.

         3. Своєрідні вишивки села Яворів та його присілків. На початку ХХ ст. тут вишивали вовняними нитками низинкою, хрестиком, позаголковим швом. У Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини зберігається близько 20 зразків яворівських вишивок для уставок, виконаних у 90-х роках минулого століття вовняними нитками та хрестиком. Орнамент геометричний; основні мотиви: ромб, квадрат, прямокутник, трикутник. Це типові, масово поширені візерунки. Кожна майстриня, досконало опанувавши традиційні прийоми композиційних вирішень, вносила індивідуальну манеру в характер виконання вишивок. Значним внеском у розвиток художніх традицій яворівської вишивки кінця ХІХ - початку ХХ ст. є творчість відомої вишивальниці К.Ю.Карпанюк.

         4. Як своєрідне локальне явище гуцульського мистецтва відома вишивка с.Космач з присілками. Тут, як і інших районах Гуцульщини, вишивкою декорували перемітки, сорочки, сердаки, червоні гарячі та ??обгортки для ніг - понучі тощо. Серед розмаїття вишивок виділяються вишивки чоловічих та жіночих сорочок. Домінують вишивки уставок на рукавах жіночих сорочок. Їм підпорядковані вузенькі стрічки, розміщені на швах і дудах.

         Складний геометричний зміст космацької вишивок. На початку ХХ ст. майстрині використовували в одному візерунку, крім червоних, чорних, зелених та інших кольорів, по чотири відтінки жовтих і оранжових ниток. Два основні кольори домінують і надають вишивці золотистого , сонячного відблиску, святковості.

         5. Давніш осередком декоративної вишивки є місто Коломия. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини - один з мистецько-культурних закладів Івано-Франківської обл. зберігає кращі зразки народної творчості.

         Вишивка Гуцульщини на початку ХХ ст. характеризується посиленням живописним звучанням при збереженні геометричного орнаменту.

 

1.3. Орнамент та композиційна структура Гуцульщини

 

         Одним із найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчості, отже живуче кришталево чисте джерело, яке дарує нам багатство здорових творчих сил народу, допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.

         В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках, притаманних усім районам України, чітко виступають локальні відмінності, логічно обгрунтовані геометричними, історичними та соціальними факторами.

         Життя народу в певному середовищі, його побуту, звичаї, природа, навики праці, критерії розуміння краси спричинили відмінні принципи вишивання в окремих осередках, районах, селах. Об'єктом нашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини та Покуття.

         У вишивці такої етнографічної групи Карпат, як гуцули, збереглися архаїчні риси народного орнаменту. Численні історичні, етнографічні, фольклорні та літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення.

         Звичайно, гуцульська вишивка розвивалася в єдиному руслі західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського, при впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище. На основі багатьох зразків вишивки кінця ХVІІІ-початку ХІХ століть, які зберігаються в музеях України, зокрема й Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

         Колекція зразків вишивки доріжок, переміток тощо свідчить про високий художній рівень орнаментального мистецтва гуцулів.

         Упродовж віків колективним генієм народних майстрів викристалізувалася чітка художня система, в якій взаємообумовилися фактори матеріалу, техніки, орнаменту, композиції, колориту.

         Основні матеріали вишивання - ручнопрядені лляні, вовняні нитки, металеві, срібні, золоті нитки, ???, бісер. З початку ХІХ століття - нитки ДМЦ, ???, бісер, шовк.

         На кожному  виді ??? використовувалися свої відповідні техніки вишивання. Так, це - низю, хрестиком, циркою, сердаки.

         Яскравою особливістю гуцульської вишивки є її геометричний орнамент. Він включає в себе прості мотивчі і і складні фігурні елементи, мотиви-комплекси. Це ромб, напівромб, по-різному поєдані в горизонтальному напрямках.

         Одним із них - це геометризація рослинних та інших образотворчих форм, а також трасформація в геометричні мотивчі зображення людей, звірів, птахів, рослин тощо.

         У гуцульській вишивці збереглися граничні геометризовані антропоморфні, зооморфні мотиви. Вони чітко простежуються у вишивках верхнього одягу: на серветках, кептарах, кожухах та гуглях??.

         Типовою композицією гуцульської вишивки є різні за шириною стрічкові смуги, рапорт яких складається з одного, двох або кількох мотивів. Вони розташовані строго геометрично, згідно з орнаментальною сіткою, створеною з комплексу горизонтальних, скісних, прямих і кривих ліній, що обгрунтовують відповідні орнаментальні ритми.

         Для Гуцульщини є характерними розеткові та квадратові композиції з численними варіантами контурного обрамлення.

         Розглянуті види вишивок розкривають складну систему гуцульської орнаментики, властивої для тієї чи іншої техніки виконання, матеріалу і призначення. Кожна історична епоха вносила певні зміни у мистецтво вишивки на Гуцульщині. Поява рослинних мотивів довільного трактування - явище рідкісне. Гуцульські майстри виявили глибоке розуміння краси, своєрідної опезії геометрично-графічної лінії, гармоній форми і ритму.

         Характерна риса гуцульської вишивки ХІХ-ХХ століть - поліхромність, соковита, багата, сповнена дивовижної сили декоративного звучання. У ній знайшли відображення усі барви спетральної гами. Домінуючий червоний колір у рзкних нюансах звучання - від найбільш темних до інтенсивних оранжево-золотистих відтінків. Так, у вишивці Верховинського району переважають лілово-фіолетові кольори, у вишивці Яворова, Брустурів домінують блакитний і зелений колір.

       Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах  Гостинний двір «Вечір в Карпатах» Відпочинок в яремче, відпочинок в котеджі, відпочинок в Карпатах       

  1 2



[10-01-30][Все для туристів]
Ріки Карпат — дороги водного туризму (0)

[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Корисні дрібниці або, що потрібно знати, відправляючись до Ізраїлю (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Бірма: національна кухня (0)
[09-09-18][Відпочинок за кордоном.]
Дубай - це модно (0)