Середа
19-12-11
05:53

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Історія найбільшого села Єворпи "Микуличин" 26


Історія найбільшого за довжиною села Єворпи "Микуличин"  

___________________________________________________________________________________________________

ГУЦУЛЬСЬКИЙ одяг

 

Населення цього краю, як і все населення західноукраїнських областей, протягом століть знаходились під чиєюсь владою (польська, австрійська). Географічне положення Гуцульщини в оточенні сусідніх народів зумовили деякі відмінності в господарстві, культурі та побуті місцевого населення, в тому числі і в народному одязі (Головацкий, 1867, «Гуцульщина», 1987, Клапчук М., 1975, Кульчицька, 1959, Матейко, 1977. Шухевич, 1901, Falkowski, 1937, Kolberg, 1882, 1883, 1888,1889). Одяг місцевого населення з XVIII-XX століть показаний у додатках.

Чоловіча сорочка (туніка) була довгою - до колін, її одягали поверх суконних кольорових штанів - крашениць (з білого та червоного сукна - гачі) або вузьких полотняних штанів - поркениць, які підперізували широким поясом. В гірських районах Карпат ще й досі зберігаються давні прямоспинні форми одягу - кептар (детальніше про це йтиметься нижче), сердак (петек), що їх одягали поверх сорочки.

Петек - короткий верхній одяг з рукавами прямоспинного крою, із вставними клинами по боках, шви якого прикрашались вовняними нитками, переважно червоного і жовтого кольорів; перед петека, бічні клини, стоячий комір - вишивкою, спереду нашивались волічкові ґудзики та китиці. Петеки оздоблювались поширеними мотивами вишивки - зубчиками, зірочками. Петек, прямоспинного крою, переважно, чорного або темно-коричневого кольору.

Взимку чоловіки і жінки носили кожухи, найбільш поширеними були з відрізною спинкою, апліковані вовняними нитками. Півкороткі, сягаючі колін кожухи, обшивались хутром.

Чоловіки ще до початку XX століття носили довге розпущене волосся з проділом зліва направо, а у жінок - по середині голови. З головних уборів значного поширення набув чорний фетровий капелюх

- кресаня, дно якого було обведене золотистим галуном, мосяжною узорною бляхою або різноколірними шнурками. Молодь оздоблювала кресаню пір'ям глухаря або павиними перами. Збоку кресані звисали круглі вовняні кутасики, а знизу - ремінець червоного сап'яну, вибитий узорнно мосяжними капелями. Взимку гуцули носили шапку - клепаню= з червоного або темно-синього сукна, підбиту баранячим хутром і облямовану лисячим хвостом. Клепаня покривала голову і вуха та сягала аж під шию. Кінці клепані можна було піднести догори і зав'язати на тім'ї. Поряд з клепанею, іноді, носили ще й шлик з червоного сукна, опушенний чорним баранячим хутром. В деяких селах носили чорну баранячу шапку, підбиту білим смушковим хутром.       

Крім звичайних постолів, побутували ще й закаблучені, які мали кінці передків, загнуті до середини. Пізніше почали носити також постоли на дві пряжки з широким поясочком для прикріплення п'ятки. Взимку чоловіки обгортали босі ноги суконною онучею, потім одягали на них постоли і зверху обмотували їх шнурками. Жінки носили взимку вовняні шкарпетки - капчурі, на які одягали постоли або чоботи на вузьких і високих каблуках з підківками. Чоботи носили морщені (рісовані) на шість, вісім, десять ряс, пошиті з чорної шкіри. До рісованої пришви пришивали тверді, зшиті ззаду халяви на хутрі.

Тут переважали жіночі сорочки з призборюванням навколо шиї, довгі (нижче колін). Крім цього, на Гуцульщині зберігся до сьогоднішнього дня найстаріший тип жіночого одягу - незшиті двоплатові запаски яскравих червоних і жовтогарячих тонів. їх одягали одну (з полотняним фартухом) або дві. Великим багатством стонованих коьорів відзначались двоплатові запаски, переткані сухозлітками. На початку XX століття увійшли в побут спідниці з фабричної тканини, підпоясані крайками, з запасками із кольорової вовняної тканини.

Своєрідним обрядовим (весільним) одягом була гугля. За визначенням В.Поль (Рої, 1966), гугля чи манта гуцулів має форму великого мішка, розпоротого, а, вірніше, не зашитого з одного боку. Вдягається на голову нерозпоротим кутком мішка, що обгортає тіло, з капюшоном, яким можна закрити голову. У Микуличині у гуглях ходили княгині до 1939 років, їх також уживали тоді старі баби, що не мали на відданні жодних дітей чи внуків.

Високими художніми якостями відзачались прикраси гуцулів І персні та обручі для стягування хусток на шиї, застібки одягу (чепраги), нашийні прикраси, чоловічі нагрудні медальйони, бляхи для капелюхів та поясів тощо.

Ще на початку XX століття на Гуцульщині вживалось намисто з різнокольорових пацьорок. В зачісках і головних уборах гуцулів збереглись нашарування минулих епох. Дівчата заплітали волосся в косу разом з ниткою (шворкою), на яку нанизували мідні ґудзики. Для збереження зачіски дівчата прив'язували кінці кіс на тім'ї червоною стрічкою, яку зав'язували на потилиці. Всю зачіску оздоблювали живими квітами - закосичували. Старші дівчата підв'язували підпідборіддям червону узорчасту хустку і, зав'язавши її на тім'ї, опускали кінці з тороками за головою.   г, Доповненням до одягу гуцулів були дерев'яні різьблені і оздоблені металом топірці і кефели. Жінки носили палиці з мосяжною галкою накінці. Крім цього, одяг доповнювали художні вироби з шкіри - сумки (ташки, табівки, тобілки) і ткані вовняні торбини (тайстри, дзьобенки). У плоских шкіряних ташках верхня частина покривалась плоскими мосяжними ґудзиками (бовтиці), між якими набивались дрібні ґудзички (бобрики). Пізніше ташки почали оздоблювати шматками шкіри, набитими купованими мосяжними капелями. Тайстри - ткані на вовняній основі і переткані вовняним поробком сумки з чиноватим переплетенням. На табівках інколи виступали орнаментальні композиції з рослинними мотивами. Дзьобенки (орнаментованіторбини) ткали у клітинку,

утворену вузькими гладкими смужками, переважно жовтих і червоних кольорів.

Визначними майстрами виробів з шкіри були майстри з околиць Микуличина - Андрій Косило (Дора-Ямна) - виготовляв писані ремені та ташки, Василь Косило (Ямна) - шив кожухи, виготовляв писані ремені, ташки і постоли (з-за браку мосяжних прикрас прикрашав свої вироби алюмінієвими цвяхами з фігурними головками), Михайло Мельник - виготовляв постоли, Михайло Ясюк — виготовляв постоли. Цікава і така деталь - В.Косило пару постолів робив 3 дні і продавав її за 18-30 карбованців.

Було б несправедливо, якби не звернути особливу увагу на вишивки та кептарі цього краю, про що йтиметься нижче.

 

 

 

ХАРЧУВАННЯ ГУЦУЛІВ

 

Детально харчування гуцулів описане в багатотомній праці В.Шухевича «Гуцульщина» (1901) та історико-етнографічному дослідженні «Гуцульщина» (1987). У післявоєнній етнографічній літературі їжа гуцулів розглядається також у роботах Л.Ф.Артюх (1977) таТ.О.Гонтар(1979).

Основу харчування гуцулів становили продукти землеробства і тваринництва. Це зернові (кукурудза, ячмінь і овес), овочі (картопля, буряк, капуста, морква тощо) та бобові (горох, біб, фасоля). 

Із зернових культур у XIX столітті основна роль належала вівсу і кукурудзі, а пізніше кукурудзі. Жито і пшеницю вирощували в дуже обмеженій кількості і вживали лише на свята.

Важливу роль у харчуванні населення відігравало молоко та молокопродукти—сир, бриндза, гуслянка, сметана. Споживання м'яса було обмежене, проте гуцули влітку вживали переважно волове м'ясо, восени — бараняче, а взимку — свинину. Найпоширенішою м'ясною стравою була юшка переважно з копченим м'ясом (будженицею). З ніг та голів варили холодець (студенець). Із свинячого та баранячого м'яса готували також печеню.

Основною овочевою культурою була картопля, яку називали «другим хлібом».

В багатьох місцях на поверхню виходили розчини солі (соровиця, ропа), які використовували замість солі. Надзвичайно обмеженим було споживання цукру, його купували тільки заможні селяни переважно для святкових страв. У харчуванні гуцулів значне місце займав хліб. В XIX столітті гуцули пекли прісний хліб із вівсяного (корж) і кукурудзяного (мелай) борошна. Характерним було домішування до хлібного тіста вареної картоплі — такий хліб називався ріпляник. Хліб із заквашеного тіста пекли рідко. З цього тіста випікали круглі коржі (паляниці), які їли з мооком та гуслянкою, у святкові дні — пироги з бриндзею, сиром, квашеною капустою або картоплею.

Основну і улюблену мучну страву — густу кашу із кукурудзяного борошна (кулешу) їли з салом, молоком, бринзою, гуслянкою. Серед овочевих культур, як вже зазначалось, найбільшою популярністю Користувалась картопля, яку варили і пекли (переважно нечищену) і квашена капуста, яку їли сиру або варену. Із рідких страв поширеним був капусняк, який варили із квашеної капусти або капустяного розсолу та кукурудзяної муки, мастили салом, олією. Із капусти, квашеної цілими головками (крижівки), готували на свята голубці з кукурудзяною, вівсяною або ячмінною крупою. Зварені голубці мастили олією або салом.

Крім цього, гуцули багато споживали цибулі та часнику, які були самостійною їжею, і приправою. З часнику робили також саламаху. Немаловажну роль у харчуванні відігравали і бобові (горох, біб, фасоля), які їли з картоплею, капустою, борщем замість хліба. Навесні, коли не вистачало вищеперерахованих продуктів харчування, вживали у страви листя з лободи, брукви, маку, кропиви.

Наявність у горах великої кількості грибів зумовила широке вживання їх у харчуванні. З грибами варили юшку, заправляючи її мукою, у відварені з цибулею гриби всипали підсмажену муку, мастили сметаною або олією. Гриби з олією часто заправляли товченим часником. Влітку гриби їли свіжими, на зиму — сушили.

Специфічними були страви на свята (родинні — хрестини, весілля, похорони, поминки; церковні — Святий вечір, Різдво, Новий рік). Основними стравами на хрестини, весілля і похорони був холодець або м'ясна печеня, голубці, буряковий борщ і кукурудзяна або рисова каша. На поминках обрядову поминальну страву — коливо готували із добре розвареної пшениці, змішаної з медовою ситою або цукром. У деяких селах замість колива давали так звану «покушку» із покришеного білого хліба, политого солодкою водою чи посипаного цукром. Померлого поминали три дні після смерті (третини) і через півроку (піврік-обід). Основна їжа на поминках — паска, яйця, бринза, гуслянка, молоко і спеціально спечені перепічки. Всі ці продукти розкладали на могили і частувалли один одного.      & 1 Кількість страв на Святий вечір була не скрізь однаковою — тільки  заможні селяни могли приготувати необхідний асортимент страв (варений біб, голубці з кукурудзяною крупою, гриби, мащені олією,або буряки з грибами, вареники з картоплею, сливами чи маком, фасолю з сливами, капусняк, компот із сушених фруктів. До цього свята купували оселедець або сушену рибу. Обов'язковою на Святий вечір була кутя, яку заправляли маком, змішаним з медом або цукром. Iй Протягом року у гуцулів нараховувалось 16-19 тижнів посту. В піст їли щоденні страви (борщ, капусняк, квашена капуста, варена або печена картопля, біб, горох, вівсяний кисіль, печеня з грибів та риби, холодець з сушеної риби, відварені фрукти), які були помащені виключно рослинною олією.         % Обрядовим Великодням печивом була паска, яку випікали із пшеничної, житньої чи кукурудзяної муки. Заможні селяни, крім паски, мали на свято яйця, сир, масло, ковбаси, шинку, до яких приправою служили цвіклі. На Великдень, а також інші свята готували «бабу» — зварену мамалиґу

перекладали бринзоюю і запікали в печі, а також банушІ

Приблизно такою ж були страви пастухів, лише значно бідніші і переважали молочні страви та бануш.Безалкогольні напої—компот, чай, соки, квас — не мали значнного поширення. Компот із сушених фруктів варили на Різдво та під часпостів. Чай заварювали з сухого липового цвіту, а також малинових гілок. Його готували рідко — через високі ціни на цукор. Виготовляли напій з березового соку, додаючи яблук або яблучного соку.

З алкогольних напоїв вживали горілку, яку часто приправляли медом. Посуд для їжі та напоїв виготовляли дерев'яний, глиняний, металевий та скляний. В гуцульських селах переважав дерев'яний посуд, який замовляли у своєму селі або купували на ярмарку. Глиняний посуд продавали на базарах або розвозили по селах гончарі. Металевий та скляний посуд викорустовувався в обмеженій кількості. Розрізнявся

посуд для приготування, прийняття їжі, для випікання хліба, для напоїв, для транспортування їжі. Страви варили в глиняних горшках, для товчення картоплі користувались колотівкою (виготовлялась з вершка молодої смереки чи ялиці). Поряд з глиняними мисками використовували миски, видовбані в кришці стола чи в лаві. Страви їли дерев'яними довбаними або точеними ложками овальної та яйцевидної форми. Для смаженої цибулі, сала, яєшні слушили глиняні ринки — низький посуд з рівним дном, на трьох ніжках. Молоко і молочні продукти зберігали, в основному, в дерев'яному посуді. Масло тримали у круглому дерев'яному посуді, який щільно закривався кришкою. Воду пили дерев'яним довбаним черпаком. Горілку тримали в циліндричному або бочковидному посуді з отвором збоку, або в дерев'яних чи сплющених баклагах. Спиртні напої пили з дерев'яних, а потім скляних  'Ь, чарок (погарі). Великоднє печиво та продукти несли святити у округлих чи еліпсовидних кошиках - пасківниках.

 



[10-03-19][Все для туристів]
Бурлаки в Карпатах (0)

[09-09-19][Яремче]
Яремча Ринки і "Прут". (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Суміш арабів і індусів. Мальдівськая кухня (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Замбія: природу у визначній пам'ятці! (0)