Середа
19-12-11
05:07

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Історія найбільшого села Єворпи "Микуличин" 13


Історія найбільшого за довжиною села Єворпи "Микуличин"  

___________________________________________________________________________________________________

З МИКУЛИЧИНА - У КЕРІВНИЦТВО

ВОЮЮЧОЇ УКРАЇНИ

 

Восени 1938 року із Праги по радіо* (* в Микуличині мав тоді радіоприймач лише Іван Барчук з Заголиці (пасічник); акумулятор для живлення радіоприймача виготовив йому механік Кенб) пролунав заклик Краевого Проводу ОУН з проханням: „Брати-українці! На Закарпатті потребують вашої помочі для оборони і розбудови Карпатської України. Потрібні тільки добровольці. Готові на все!"

На цей заклик пішла група молодих патріотів: із Микуличина -Белейович Іван(1916 р.н.), Гундяк Василь Миколайович (1915 р.н.), що лише закінчив гімназію у Станиславі, Самотійчук Юрко з Прокурави - робітник, Бойко Федір (по-вуличному „Бабин") з Підліснова; з Татарова - Прокопчук Микола Васильович (1913 р.н.), Коренюк Лев, Мотрук Василь, Бурачук; з Ворохти - Косович Йосип; з Ямної - Німчук Михайло Іванович і Німчук Микола Іванович (брати). Добровольців перевів через границю потаємно Прокопчук Микола (В. Савчук, 1999). В Рахові їх побутом турбувався колишній сотник УГА, адвокат Юзьків. Всі розмістились на збірному пункті, в приміщенні „Просвіїи". Коли добровольців зібралось більше, їх відправили у кіш в Хусті. Там їм пошили синього кольору уніформу: блюзка з вилогами, кашкет - мазецинка з тризубом. Матеріал на уніформу прислала українська діаспора з США. В Хусті вони пройшли курс у підстаршинській школі. Хто мав закінчену гімназію, дістав звання офіцера Карпатської Січі. Іван Белейович був назначений комендантом охорони штабу національної оборони, членом якого був, зокрема, Роман Шухевич, що в майбутньому став головнокомандувачем УПА. Гундяка

 

Василя назначили командиром пограничної застави в Королеві над Тисою, а Миколу - у Торуні.#!    Чи 15 березня 1939 року сейм Карпатської України, яка до цього з 26 жовтня 1938 року була іменована чехословацьким урядом автономною карпато-українською областю, проголосив незалежність Карпатської України. За згодою Гітлера в тому ж березні угорські війська переходять Тису у районі Мукачева. 40-тисячна, добре вишколена, озброєна важкою артилерією, панцирниками і літаками угорська армія наступала на 10 тисяч слабо озброєний і з нестачею амуніції, але „на все готових" січовиків.**

Розбуджений на світанку вистрілами Василь Гундяк скочив на осідланого' коня і з оголеною шаблею в руці погнався організовувати до бою свою чоту. Але впав з коня, скошений мадярськими кулями. Так розповідали І. Белейовичу очевидці.   »       £

Гундяк Микола з боєм відступав зі своєю чотою до польської границі. В районі села Німецька Мокра їх роззброїли польські пограничники. М.Гундяка доставили в Стрийську, а потім Станиславську тюрму. Звідти в 1939 році був звільнений радянським військом.

За твердженням Івана Белейовича - польські прикордонники домовилися з угорськими про ліквідацію тих карпатських січовиків, які були родом з Закарпаття, як порушників кордону. Для цього зі Станиславської тюрми їх привезли автомашиною до Яблуницького перевалу, тобто тодішньої границі між Польщею і Угорщиною і сказали: УВи свобідні, можете йти додому". Нещасні почали переходити кордон, як тут угорські прикордонники повалили їх кулеметним вогнем. Хто вертався назад - постріляли поляки. Ще живих добивали, з мертвихздирали одяг. Тут же закопали в землю без надгробних знаків. Але Бог зберіг місцевих свідків цього злочину окупантів України. Завдяки їх пам'яті в 1991 році була відправлена панахида над полеглими борцями за нашу незалежність. І сказав народ тоді: „Ваша дума, Ваша слава не вмре, не поляже"

Група січовиків І.Белейовича відступала з боєм до румунського кордону. Коли мадяри зайняли все Закарпаття, місяць партизанила в районі Великобичкова. Перейшла границю біля Ситета і емігрувала через Румунію, Сербію, Хорватію до Австрії. Там офіцерів взяли на вишкіл під командуванням ОУН.

Як веде дальше розповідь 23.07.1997 року І.Белейович, в 1943 році йому, як обласному командиру української народної самооборони (УНС) Станиславщини було доручено підшукати місце між Космачем

!^Міикуличином для розміщення вишкільного військового табору. Українською народною самообороною називались тоді регулярні військові відділи в Галичині, з яких мала творитись УПА. Така назва була необхідна для маскування УПА і дезорієнтації німців. Приїхавши

в Микуличин, І.Белейович дає завдання члену ОУН Кузьмаку Яремі, якого він раніше направив на роботу в лісництво помічником лісничого, знайти людину, яка знає добре суміжний з цими селами терем.

Довірились Антону Бойку, не знаючи, що він уже тоді був більшовицьким агентом, але представлявся щирим націоналістом. Оглянувши лісові закутки урочища Збанулець, І.Белейович вибрав під вишкільний табір місце, яке не проглядалось з суміжних верхів, було контактним з близькими селами і мало вихід у непрохідні для військової техніки гірські ліси в сторону Космацької Лисини, а далі -верховинського Греготу.

З інших джерел (П.Содоль, 1994) відомо, що подальша військова діяльність І.Белейовича була настільки значущою, що він введений у список керівництва воюючої України, де про нього сказано наступне: Белейович Іван (Дзвінчук) народився 01.06.1916 р. в Микуличині Надвірнянського району Івано-Франківської області. Ширший життєпис невідомий. Секретар „Просвіти" у Микуличині. Член ОУН, вояк Карпатської Січі (1938-39). В 1940 році служив у вартівничих сотнях біля Кракова. Військовий референт в окружному, тоді в обласному проводі ОУН Станиславівщини (1941-43). Обласний командир УНС Станиславівщини. Перший командир Станіславівської ВО (військової округи) 4 УПА-Захід (1943-44) в званні хорунжого. В Нір 1944 призначений на командира Дрогобицького ВО-5-УПА-Захід. Підвищений до поручника. Відповідальний за охорону першого Великого збору УГВР у липні 1944, проводив церемонію першої збірної присяги УГВР вояками УПА 5-го серпня 1944. В 1945 призначений до сітки ОУН, у 1946 підвищений до сотника. В серпні 1947 керівник ірупи кур'єрів від УГВР на Захід і натерені Чехословаччини потрапляє І полон, був переданий в руки МГБ. Доля невідома.

За свідченням (27.09.2001р.) Григорович - Онучак Василини, І. Зрелейович у 8 років належав до підліткової організації „Козачата". Вчився у Станиславській гімназії, звідти його виключили за вступ до ОУН і він закінчив гімназію у Тлумачі. В 1936 році брав участь у поході української молоді на гору Маківку з нагоди 20-річчя переможного бою українських січових стрільців з царськими військами. Там молодь назвала його „кремезним гуцулом". В 1937 році був секретарем читальні

При кур'єрському переході на Захід зненацька схоплений у чехословацькій засідці і переданий в радянське судилище. Засуджений на 25 років тюрми суворого режиму і без прав повернення на Україну. На підставі амністії, оголошеної Хрущовим, звільнений і повертає в рідне село зі знищеним станом здоровя. Жив тут під постійним стеженням агентів МГБ з секретною вказівкою організаціям не приймати його на роботу. Зазнав він несправедливого ставлення місцевої влади до нього навіть з настанням незалежності України. Про це йдеться в статті депутата обласної ради О.Сича під назвою „Микуличинські земельні афери, або коли припиняться поневіряння Івана Белейовича", опублікованій в № 108 і № 109 газети „Яремчанський вісник" в лютому 1998 року. Редактор „Яремчанського вісника"В.Микитюк в статті за лютий 1997р. під заголовком „Нема пророка у своїй Вітчизні" так характеризує відношення можновладців до наших Лицарів:         Ф

„В поляків, чехів, мадярів борцям проти більшовизму повертають втрачену власність. В Україні, колишній генерал, а саме таким за сучасними критеріями є звання командира округу УПА, старецький, хворий на серце чоловік втрачає останню надію на те, що зможе підтримати здоров'я горнятком молока. Мерзенна хохляцька демократія не має в собі вдячності ні жалю."

Життя І.Белейовича з 1967 року підтримувала старанним піклуванням його дружина - Марія з родини Вередюків із Ділка, важко працюючи робітницею на Ворохтянському лісозаводШ Помер І.Белейович 19.07.1999 р., похований у Микуличині.

Важливою подією признання його заслуг були для І.Белейовича відвідини його оселі дочкою Президента Української Головної Ради (УГВР) Кирила Осьмака - Наталією, яка проживає в Києві. Про це свідчить подарована нею світлина, на якій вони разом сфотографовані. Наталя Осьмак пояснила, що приїхала його привітати як величну у визвольних змаганнях УПА особистість. Зокрема це визначається довірою керівництва УПА, на основі якої йому була доручена відповідальність за безпеку та охорону установчого Великого збору УГВР, який проводився 11-15 липня 1944 року біля села Сприня в Самбірському районі Дрогобицької (тепер Львівської) області. На цьому зборі був обраний Президент УГВР - Кирило Осьмак з Полтавщини, головою генерального секретаріату (тобто уряду) - Роман Шухевич та інші члени уряду. Необхідно відзначити, що Кирила Осьмака треба вважати фактично другим після Михайла Грушевського Президентом України. У вересні 1944 року він був заарештований. Спочатку мучили його в суворорежимній Дрогобицькій, а потім—у Владімірській тюрмі, де і помер в 1960 році. Лише у незалежній Україні дізнався народ про Президента воюючої України — Кирила Осьмака, а також і про те, що „кремезного гуцула з Микуличина" - Івана Белейовича занесено до списку керівництва воюючої України, бо був командиром військової округи У ПА, що організаційно відповідало дивізії в регулярни військах.



[10-03-04][Все для туристів]
Печеня (0)

[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Японія: свято Кагамі-біраки (0)
[09-08-20][Відпочинок і поради]
Ближче за гори можуть бути тільки гори... Східної Європи (0)
[09-08-20][Відпочинок і поради]
Їдете на гірськолижний курорт? Ознайомтеся з радами експертів (0)