Четвер
24-03-28
20:08

Видео обзор Отелей в Яремче [234]
Легенди про Яремче, карпати. [473]
Яремче, туризм, наш регіон. [150]
Відпочинок за кордоном. [1323]
Відпочинок і поради [766]
Туризм і все про нього. [404]
Відео On-line. Яремче, Карпати. [889]
ТК "Буковель" [39]
TV - on-line/ ТВ - онлайн/ ТБ - онлайн [61]
Radio-online/Радио-онлайн/Радіо-онлайн [115]
Свята України :: Праздники Украины :: Holidays [523]
Іменини та все про Імена. Таємниця імені. [329]
Presentation of the rest in Ukraine, city Yaremche [1333]
Готелі, садиби, вілли, міні - готелі області [1751]
Відпочинок відео огляд [10]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

::::::Каталог для туриста::::::

Головна » Статті » Яремче, туризм, наш регіон.

Там, де цвіте мандрагора

Там, де цвіте мандрагора

Коли Бог ділив світ і вже роздав всю землю, гуцул припізнився та прибіг «послідним». Страшно на те розгнівався Всевишній, а гуцул і каже: «Господи, я так любувався усім, сотвореним Тобою, аж забув, що і мені треба землі...» «Як ти так оцінив моє творіння, то маю ще кусень райської землі, та й дам її тобі!» Так гуцулові дісталися Карпати. Цією байкою зустрічає зазвичай своїх гостей господар приватної колекції-музею Олекси Довбуша в селі Космач Косівського району Івано-Франківської області Михайло Ількович Дідишин. І при цьому додає: «Знайте, ви прийшли на райську землю, яку оберігає око Господнє». То, власне, не музей в традиційному розумінні, то садиба, на якій зібрані унікальні артефакти й творіння природи, ціла галерея вишивок, деревопластики, різьби по дереву й каменю, давніх предметів побуту, рідкісних рослин. А гід і господар може годинами розповідати про Довбуша, про гори, про Всесвіт, про природні аномалії, про любов, яка рухає світом, про місцеві звичаї та людей, які бували, жили і живуть в його рідному Космачі.

Заповідник Космач

Космaч (гуцули наполягають: в топонімі наголос на другому складі) — знамените село в самому серці Гуцулії, якому понад сімсот років, яке завдяки своїй автентиці, глибокій традиції та напрочуд багатій героїчній історії досі гідно опирається впливу глобалізації. Тобто, звичайно, його мешканці успішно користуються здобутками цивілізації — яскраві ліжники сохнуть на причілках дерев’яних хат поряд із сателітарними антенами, актуальну інформацію про те, що «москалі в космос полетіли», поширюють з допомогою стільникового зв’язку1. Але на відміну від, скажімо, «окультуреної» Яремчанської зони, тут усе справжнє...

Минулого року в Космачі працювала спеціальна експедиція ЮНЕСКО, яка готує проект включення цього села до міжнародного реєстру заповідних історико-культурних територій... Дійшла до цього села й «Етноеволюція» (про фестиваль читайте в цьому ж числі журналу), а в жовтні тут планують провести контроверсійне свято — національний (не виключено, що й міжнародний) фестиваль української пісні «Осінь в бандерівській столиці».

Запитаєте, звідки взялося визначення «бандерівська столиця»? В історії Космача є такий епізод: у 1944 році в цьому селі на подвір’ї церкви Преподобної Параскеви було проголошено Космацьку самостійну республіку. Через цей акт більшовицька влада репресувала майже половину жителів села. Дерев’яну церкву спалили в 1983 році — місцеві мешканці стверджують, що саме через події далекого 1944-го. Ще раніше Сергій Параджанов, знімаючи в Космачі «Тіні забутих предків», вивіз із храму унікальний іконостас та найцінніші ікони. А збудована ця церква була в 1718 році, і називають її Довбушевою — славетний ватажок опришків особисто приклався до будівництва...

Зніміть шапку

«До мого діда, — розповідає Михайло Дідишин, — часто зимовими вечорами приходили ґазди, довго радилися. У 1930-х роках половина Космача була неписьменна, а дідо був грамотний, він служив ще в австрійській армії, знав кілька мов, купував додому книжки. І мені, дітвакові з родини будівничих, все казав: треба вчитися... Пам’ятаю, ті довгі бесіди так чи так сходилися на Довбуші. При цих розмовах не можна було в шапці сидіти — про нього говорили як про святу людину. Ні одному чоловікови в світі не поставили більше пам’ятників, ніж Довбушеві. Ну, ясно, якщо взяти Шевченка чи Лєніна, то по цілому світі більше, але лише в нашому Косівському районі є понад 200 пам’ятників Довбушу...»

...Існують неймовірні легенди і про надлюдську силу опришка. Он той камінь він піднімав, ту скелю зрушив... (Вірастюк проти нього — бахур2). Є нібито записані свідчення ледь не сотні очевидців про те, як Олекса Довбуш розправився з кремезним багатієм з Криворівні на прізвище Дідушко. Той чоловік обіцяв шапку грошей за вбивство ватажка. Аж якось Довбуш сам прийшов до нього — покарати. Зв’язав багатія разом із сином, підняв їх однією рукою та пустився танцювати аркан, а потім кинув обох додолу і забив насмерть.

Фатальне число

Довбуша ж смерть спіткала через — не будемо цитувати пісню3 — кохання. У супроводі двох побратимів пізньої ночі 23 серпня Олекса прийшов до зимівки4 космацького багача Степана Дзвінчука на горі Джугрин, що приблизно за два кілометри на південний схід від центру села, на побачення зі слічною5 Дзвінчуковою дружиною Марічкою. Степан із засідки смертельно поранив народного героя і встиг втекти. (Опришки скарали його аж через п’ять років). Легенда каже, що нібито вбивство підготував власник сусіднього Яблунева пан Яблонський. Люди й досі вірять, що гуцульського Робіна Гуда не брала ні звичайна куля, ні бартка, ані ніж. Яблонський влаштував так, що попередньо рушницю, заряджену срібною кулею, дванадцятьма пшеничними зернами та перами різних птахів, сховали під вівтарем у церкві і над нею відправили дванадцять богослужінь.

Подальші події найбільше оповиті загадками та легендами. За академічною версією істориків, пораненого Довбуша схопили, а він спромігся випити отруту під церквою Параскеви. Після цього аж через два тижні в Коломиї тіло ватажка публічно розрубали на 12 частин, які розвісили на пострах бунтарям у найбільших містах краю.

...Вочевидь, питання історичної достовірності має лишатися предметом дискусії істориків — для наскрізь легендарного образу найславетнішого опришка такий кінець більше пасує, як і для горян, котрі мають його за святого. Вони навіть не піддають сумніву, що безталанна Марічка пішла слідом за своїм коханим та отруїлася загадковою травою мандрагора, чи, як кажуть гуцули, матриганом.

В Космачі, на Довбуша, 17

Зимівка, у якій Олексу Довбуша спіткали шалена любов і фатальна куля, нині стоїть на подвір’ї Михайла Дідишина, за адресою вулиця Довбуша, 17. Це — найголовніший експонат і заразом сховище музею. Поруч «виріс нізвідки» кущ матригану. Господар стверджує, що нічого навмисне не садив. Охоче віримо. Дідишин, схоже, з тих, про кого кажуть: «він щось знає»...

Дзвінчукову зимівку Михайло Дідишин перевіз із Джугрина ще у 1970-х роках, вмовивши директора радгоспу збудувати столітній бабці, що в ній жила, нову більшу хату. Старенька бідкалась, що через вбивство Довбуша на її роду лежить прокляття — у трьох доньок не було дітей.

У хатці зберігається цівка тієї смертоносної для Довбуша рушниці; бартка з датою «1734», якою, як стверджує господар, Довбуш покарав скнаристих братів Мочарнаків з Микуличина; Довбушеві табівка6, кресаня7, сардак8, дванадцять перстенів (на найдавнішому з яких викарбувана дата 1724 рік) та ще, певно, сотні ужиткових предметів, які використовувалися в гуцульському побуті XVIII–XIX століть...

На подвір’ї Дідишина стоїть власноруч витесаний пам’ятник Довбушу, відкриття якого відбулося 3 липня 1988 року, в рік тисячоліття хрещення Русі, при зібранні двох тисяч людей, у тому числі відомих національних діячів, а також кількох десятків «тайняків» з кагебе. Неподалік є ще кілька велетенських каменів з Чорногори, за кожним з яких своя історія...

Недавно один відомий тележурналіст зізнався: «Як принаймні раз на рік не приїду до Космача та не навідаюсь до Дідишина, то, вважай, цей рік минув марно». Не марнуймо роки.

1 Давній анекдот:

12 квітня 1961 року. Гуцул гукає сусіда, котрий живе на іншому горбі:

— Дмитри-и-и!

— Гов!

— Ти чув? Москалі в космос полетіли!

— Шо, всі?!

— Нє, їден...

— То чо ти мене будиш?!

2 Бахур — (гал. діалектизм) хлопчисько.

3 «Ой Штефане, ти Дзвінчуку // Вбив’ис мене через суку...» З пісні «Ой попід гай зелененький».

4 Зимівка — в Карпатах невелика хатина з хлівом на близьких до села полонинах, де взимку утримують худобу.

5 Слічний — (гал. діалектизм) симпатичний, привабливий, елегантний.

6 Табівка — невелика чоловіча шкіряна сумка, що вдягалася через плече; прототип барсетки. В ній носили гроші та найцінніші речі.

7 Кресаня — капелюх.

8 Сардак — верхній чоловічий одяг, куртка.

 

Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"



[10-02-16][Все для туристів]
Змагання, схоже на свято (0)

[09-07-30][Відпочинок і поради]
Зберігати гроші можна не тільки в ощадній касі (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
El Carnaval: свято пригноблюваних мужів (0)
[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Киргизстан: Великий Шовковий Шлях (0)

Категорія: Яремче, туризм, наш регіон. | Додав: vechervkarpatah (10-01-30)
Переглядів: 1267 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: