Отже,
студентка, спортсменка і просто вродлива дівчина Аня зібралася традиційно
відзначити черговий день народження походом у Карпати. До компанії запросила
трьох подруг і одного хлопця-провідника (для впевненості та переносу вантажу).
Був у команді і ще один чоловічок — Адасько, м’яка лялька, яка постійно мандрує
горами на дівочих плечах.
Маршрутка «Івано-Франківськ–Бистриця» за
півтори години довезла туристів до мосту, який знаходиться кілометри через три
після зупинки «Максимець». Далі — на інший бік річки Бистриця Надвірнянська,
попри два перші будиночки і наліво, до жовто-блакитної хати родини Яремчуків
(коли будете там чемно проходити, передайте привіт від журналу «Карпати»). Щоби
не топтати отаву за будинком, обійшли його справа і вузькою стежкою між
парканами попрямували до лісу. Справді добрий сонячний ранок додавав гарного
настрою.
Одразу за городами почався доволі крутий
(градусів 35) підйом, який зовсім не залишив часу на «розкачку». Через
півгодини напруженої ходи компанія дійшла до затишної дерев’яної альтанки і
зупинилася на п’ятихвилинний привал. Особливо змучених, звичайно, ще не було,
тільки в Адаська чомусь почав випадати язик...
Ще
за півгодини походу команда дійшла до квартального зелено-білого стовпчика,
навколо якого розташовані чотири дерев’яні лавки. Тут є ще одна стежка — наліво
і дещо вниз, але вона виводить назад в село. Знову коротенький відпочинок — і
вгору, на хребет. Скоро почалися справжні ґорґанські розсипи, і йти стало трохи
важче. Після двох кам’янистих ділянок туристи вийшли на полонину з розташованою
зліва напіврозваленою гуцульською колибою. Тут починається хребет Березовачка.
Майже одночасно з лівого боку виникає дуже добрий орієнтир для пошуків криївки
— окопи. Пройшовши попри них стежкою метрів двісті, компанія повернула наліво і
трішки спустилася вниз. Звідси вже можна легко помітити державний прапор
України і пам’ятні знаки біля партизанського бункера.
Саме тут 17 травня 1954 року після бою зі
спецзагоном НКВД, знищивши всі архіви, застрелився командир УПА-Захід «Говерла»
полковник «Грім» Микола Твердохліб. Тоді загинула і Ольга Герасимович, дружина
і бойова подруга полковника, яка 12 років ділила з ним умови нелегкого
повстанського життя. Анна Попович, ще один учасник тих подій, в бою втратила
руку, потрапила у полон, пройшла 10 років таборів, але наказ командира «вижити
і розповісти правду» виконала.
Важко уявити собі умови, в яких роками жили
і воювали бійці УПА. Відкриваємо кришку лазу і спускаємося в бункер слизькою
драбиною. Дві кімнатки, якщо їх можна так назвати. Дуже вогко. Біля входу
справа — маленьке джерельце. На стінці висить гасова лампа. Далі — напевно,
спальня: кам’яниста підлога, покриті мохом нари. У криївці і навколо неї —
чисто. Відвідувачі не залишили на стінах традиційних написів, як от «Тут був
Вася». Це тішить.
Трошки вище — альтанка для перепочинку та
обіду. Нею наші туристи і скористалися. Привітали Аню з днем народження. Випили
пляшку сухого, червоного, як кров, вина. Спочатку — за партизанську мужність, а
потім — за здоров’я іменинниці, і — за любов.
;){kind=link}
;){kind=link}
;){kind=link}
