П’ятниця
18-05-25
07:04

Видео обзор Отелей в Яремче [234]
Легенди про Яремче, карпати. [473]
Яремче, туризм, наш регіон. [150]
Відпочинок за кордоном. [1323]
Відпочинок і поради [766]
Туризм і все про нього. [404]
Відео On-line. Яремче, Карпати. [889]
ТК "Буковель" [39]
TV - on-line/ ТВ - онлайн/ ТБ - онлайн [61]
Radio-online/Радио-онлайн/Радіо-онлайн [115]
Свята України :: Праздники Украины :: Holidays [523]
Іменини та все про Імена. Таємниця імені. [329]
Presentation of the rest in Ukraine, city Yaremche [1333]
Готелі, садиби, вілли, міні - готелі області [1751]
Відпочинок відео огляд [10]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

::::::Каталог для туриста::::::

Головна » Статті » Легенди про Яремче, карпати.

Горгани

 

Горгани - красиві гірські хребти, розташовані на території Ськибовіх, або Зовнішніх, Карпат (Івано-франківська, Закарпатська області). Всього налічується 5-6 практично паралельних хребтів (шириною до 40 км., довгою близько 75 км.), перерізаних глибокими долинами багаточисельних річок. Південний кордон Горган проходіт по Головному Хребту Водороздельному (відокремлює річки басейнів Дністра і Дунаю). На південному заході сусідом Горган є високий хребет Українських Карпат - Черногора.

 

Північні схили горганських вершин круті і обривисті. Південні, як правило, пологі. Тому туристичні стежки для підходу до хребтів прокладені саме з південного боку.  Візитною карткою Горган є багаточисельні кам'яні розсипи (місцева назва "горгани"), складені з піщанику. Інколи зустрічаються справжні "кам'яні річки", які дуже часто покриті практично непрохідними чагарниками гірської сосни (місцева назва "жереп").Тому підйоми на горганськие вершини (Синяк, Хом'як, Сивуля, Ігровец, Попадя і так далі) зовсім не вважаються легкими прогулянками. 

 

Наша ж розповідь присвячена невеликому триденному походу на гору Хом'як(1542,1 м-кодів) хребта Малий Горган, здійснений в кінці травня 2007 року.

 

Місто, місто і ще раз місто. Суцільні пробки, аварії і "кам'яні джунглі" спальних районів. Життя по годиннику і по графіку.  

 

А десь, в якихось декількох годинниках їзди від Києва, всієї цієї "краси" цивілізації немає. Там за горизонтом, під самими хмарами, річка життя тече помірно і спокійно, по століттями прокладеному руслу.

 

Де ж можна знайти, хоч на декілька днів, бажаний спокій і поспілкуватися без свідків з природою? Одним з кращих місць для активного відпочинку від міської метушні є Карпатські гори. 

 

Поза сумнівом, Карпати починаються ще в поїзді "Київ - Івано-Франківськ". Заходиш у вагон і відразу чуєш правильний "західний говір". Природно, в проході плацкарта всім заважає рюкзак, що нікуди не вміщається, з наметом. І народ резонно дивується, як з таким "барахлом" можна "стрибати" по горах?

 

За вікном пролітають руїни Старосельськой (с. Старе Село) фортеці і труби Бурштинськой ТЕС. Ти відчуваєш прилив сил, адже поїзд під'їжджає до Івано-Франківська, і, значить, нудна поїздка наближається до завершення. 

Обласний центр, тихий і провінційний, зустрічає нас зі святковим настроєм: Трійця. Буквально все довкола (включаючи маршрутні таксі і електрички) прикрашені зеленими вітками. Красиво і незвично!

 

Біля автобуса якась жінка запобігає, що в гори зараз краще не йти - є вірогідність сходу лавини. Лавина в кінці травня місяця? Звучить екзотично після київської 30 градусної жари.

 

В дорозі починаємо з'ясовувати: "Де б нам краще вийти?" Іншими словами, з якого місця траси Івано-Франківськ - Рахов переважно сходити на Хом'як. Карта практично нічого не говорить ні пасажирам, ні шоферові. Фрази в стилі "зупините де-небудь в кінці села Микуличин" взагалі заводять всіх в безвихідь. І дійсно, населені пункти в Карпатах розтягнуті на багато кілометрів уздовж долин річок, і часто плавно зливаються між собою. 

 

Помітне пожвавлення і полегшення внесла репліка догадливого гуцула середніх років: "виходите біля дачі Ющенку". І дійсно, як, виявилось, робити зупинку нам потрібно було саме в тих краях.

 

Виходимо з автотранспортного засобу і потрапляємо в казковий світ. Повітря наповнене озоном і запахом хвої. Під підвісним мостом гуркотить могутній потік води річки Прут. 

 

За мостом нас "зустрічає" стовп з грізним написом: "Об'єкт природно-заповідного фонду - Карпатський національний природний парк". Природно, швиденько прохідний контрольно-перепускний пункт. Охорона не видно.

 

По добре накатаній дорозі з мінімальними підйомами просуваємося до головної місцевої пам'ятки - Женецкому водопаду. По доріжці туди-сюди проносяться автомобілі (народ їде відзначати свято на природу). На наявність маєтку президента вказують добротні залізні мости - розкіш, явно не доступна для місцевих бюджетів. І ось із-за повороту показуються дві сторожки, шлагбауми і озброєна автоматами охорона.

 

На мою думку, "об'єкт" вигідно (у кращу сторону) відрізняється від своїх Конча-Засповських "побратимів" відсутністю будь-яких штучних загород. Природним забором є берег річки, який не приховує від сторонніх очей досить скромний дерев'яний комплекс (зруб). 

 

Одна за одною гальмують машини. Як же - така пам'ятка! Клацають затвори фотокамер...

 

Ми ж продовжуємо свою невелику подорож до створеного природою дива - водопаду. Підходи до нього перегороджують невеликі зсуви. Чіпляючись за невеликі кущі і дерева, часто балансуючи на одній нозі, личимо до ущелини. Гуркотить падаюча вода. Довкруги практично прямовисні схили. Гори затуляють сонце, панує напівтемрява. Лише гори і вода, силу якої не зупинити.

 

Пробуємо підібратися ближче до потоку, що скидається. Вода обпалює, через пару хвилин починає зводити судомою ноги. Стати під галасливий струмінь і отримати заряд карпатської енергії не вистачає моральних сил. 

 

Незабаром починається "черговий" карпатський дощ. Доводиться шукати укриття в альтанці, яка розрахована якраз на два посадочні місця. Гуркотить грім, йому вторить ехо-камера і гудки автоколони, що квапиться з "відпочинку" додому.

 

Специфіка місцевої погоди нам добре знайома по минулих походах. Тому під'їм на гору починаємо в традиційних накидках від дощу і гумових чоботях. Грязь і безперервні осідання вимушують першу стоянку зробити на околиці хутора, який, як з'ясувалося по карті, віднесений до села Татарів. Місце само по собі досить цікаве. На галявині серед лісу коштують самотні останки фундаментів кинутих або недобудованих будинків. Навпаки, через долину річки, прямо в підніжжя хребта Яворник "приліпився" красивий затишний будинок, з господарями якого нам довелося познайомитися ледве пізніше.

 

І ось закипіла робота. Всі дрібниці життя і турботи сходять у небуття. Потрібно ставити намет і розводити вогонь. Над вогнищем вирішили не чаклувати - дуже мокрі дрова. Виручає газовий пальник. Десять хвилин - і вечеря готова.  Об диво, дощ на якийсь час припиняється! Через розрив у важких хмарах пробиваються слабкі сонячні промені. Життя відразу оживає. Співають і цвірінькають одночасно всі види птиць. По своїх справах весело біжать мурашки. Із-за гори повільно бредуть, пощипуючи травичку, невеликі карпатські корови з величезними дзвіночками. А ось і корінні жителі гір - "газда" з дружиною підтягуються на "вогник" нашого пальника. З ними маленька, незвичайно смішна і допитлива собачка. Улюбленка господарів (по розповідях) харчується одним лише молоком і печивом. Дійсно, від нашого тушкованого м'яса тварину поверне ніс.

 

У розмовах про життя, ціни і політичну діяльність нашої еліти за чашкою прекрасного чаю коротаємо вечірній час. Аромат і смак карпатського чаю, завареного на чистій (не хлорованою) воді з річки, описати просто неможливо. 

 

На мою думку, для місцевих чоловік з міста здається незрозумілим створенням, яке говорить на дивній мові і навіщось приїжджає в гори. Для нас вони теж "люди з іншої планети" - що ніколи не знали міської цивілізації.

 

Перед сном приймаємо вольове рішення штурмувати вершину (р. Хом'як) якомога раніше. 

 

Ранок видався похмурим і дощовим. Нашвидку зібравшись, починаємо підйом і потрапляємо в царство букового лісу. Довкруги величезні дерева, своїми кронами що закривають піднебіння. Йдеш, і під ногами шелестить торішнє листя. Начебто кінець травня, а здається, що вже настала пізня осінь.

 

З кожним кроком стає все жаркішим. Піт тече по спині, дихання частішає, як від бігу. Як завжди, такий близький і легкий маршрут, вибраний по туристичній карті (масштаб 1:50000), виявляється майже вертикальною стінкою з каменями. Дерешся, з останніх сил чіпляючись за все що завгодно, з єдиною думкою "аби не скотитися вниз".

 

Проходіт година, інший, третій. Час в горах "тече" не піддававшись нашій логіці. П'ять-десять кілометрів йдеш цілу вічність. Здається, що марш-кидок з рюкзаками не закінчиться ніколи.  І ось, нарешті, ліс відступає і змінявся альпійським лугом (полоніной). Міняється не лише ландшафт, але і наш настрій. Від побаченого пейзажу захоплює дух. Ми знаходимося між двома вершинами хребта Малий Горган - Хом'яком і Синяком. Недалеко, як на картинці, колиба з коровами, що пасуться біля неї, і кіньми. Довкола, куди не кинь свій погляд, вершини і хребти. На більшості з них досить екзотично лежить сніг.

 

Останній підйом по зарослих мохами і карликовими видами хвойних порід каменям - і ми на заповітній вершині гори Хом'як. Емоції переповнюють. З гори відкривається прекрасний вигляд: на Говерлу з Петросом, на Свідовец з Блізніцей і багаточисельними хребтами Горган.

 

Декілька хвилин просто дивишся на гори і ні про що не думаєш. Взагалі на гори (як і на вогонь або воду) можна дивитися вічно. Відключаєшся від всіх мирських проблем, просто милуєшся красою і слухаєш шум вітру, який тут, на вершині, не лише додає звукове оформлення, але і намагається просто нас здути.

 

Мабуть, він охороняє від чужих очей статую Божої Матері, яку, по розповідях, доставили сюди на вертольоті. Колись вона навіть мала підсвічування і в нічний час була видна здалека. 

 

Кам'яний образ Діви Марії, встановлений на Карпатських вершинах, мені зустрівся вперше. Зазвичай "попадалися" хрести і топографічні знаки. Спускаємося з Хом'яка і, як говорять військові, сходу штурмуємо гору Синяк. Як в пісні, коли до вершини залишається "всього декілька кроків", починається буря. Ставимо намет в похмурому ялиновому лісі, на краю обриву. Довкруги дерева, що повалили ветровалом. Вітер гне їх, зриває вітки і намагається повалити наш тимчасовий притулок. Злива змінялася градом, який стукає по тенту, як кулемет. Довкола гори починає ходити гроза. Спалах світла і відразу ж гуркіт грому. Звук, відбиваючись від сусідніх гір, не затихає до наступного удару блискавки. Здається, що канонаді не буде кінця. Лише після двох годинників боротьби стихій буря затихає.

 

Вранці на якийсь час припинився дощ. Сидячи на величезних каменях можна було милуватися величною картиною. Повільно і нерішуче, на тлі висхідного сонця, в долину між хребтами "вповзав" молочно-білий туман. Красу побаченого не передати навіть фотознімком. Таке потрібно спостерігати лише на власні очі.

 

З гори ми спускалися при нульовій видимості, "розрізаючи" хмари. Останнім пунктом нашого походу був яремчанський водопад Пробій. Він вразив нас своєю потужністю і дуже засмутив кількістю сміття у воді і на підходах до нього. Невже "пластикові пляшки" вже добралися і до берегів річки Пруть? Люди, схаменетеся! Збережете унікальну карпатську природу для наступних поколінь!

 



[10-02-16][All for the tourists of]
Music Mountain (0)

[09-09-18][Яремче]
Байкери знову в Яремче 04.07.09 .року. (0)
[09-08-14][Відпочинок за кордоном.]
Витончена кухня В'єтнаму (0)
[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
Туризм (0)

Категорія: Легенди про Яремче, карпати. | Додав: vechervkarpatah (09-07-29)
Переглядів: 1139 | Теги: Яремчанськы гори, Горгани | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: