Понеділок
18-09-24
05:23

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Головна » 2011 » Січень » 17 » Язловець: місто поза часом
19:51
Язловець: місто поза часом

Язловець: місто поза часом

Язловець1 саме такий, яким його й очікуєш побачити: древній, провінційний, тихий. Якесь законсервоване Середньовіччя — тільки з телевізійними антенами та обов’язковими мобілками в руках у молоді. Час тут не мчить галопом, а повагом плине. Століття за століттям — він вітерцем обвіває старий замок, вірменську церкву, руїну величезного костелу. І досліджувати Язловець поспіхом не варто: щось важливе та й пропустиш. Тож будемо неспішно знайомитися з містечком, його історією та легендами.

Дорогою...

Докладна монографія американського історика польського походження Стенлі Ковальського про Язловець називається «The Town Lost in History»2. Влучно. Язловець губиться не лише в історії, а й у густих хвойних лісах над маленькою річечкою Вільховець.

Щоб краще відчути позачасовість Язловця, варто під’їжджати до нього з боку селища Товсте (Заліщицький район) Тернопільської області. Тоді дорогою в селі Кошилівці вас очікує знайомство з оборонною дерев’яно-мурованою церквою XVI століття. Міцні контрфорси роблять святиню кряжистою, приземкуватою — колись тут не лише молилися, а й ховалися від набігів зайд. Шкода, не збереглася оборонна башта над бабинцем. Громада в Кошилівцях свідома: церкву не взялися вдягати у бляшану броню, під якою пріють десятки храмів Буковини і Прикарпаття. Проте помалювали дерево в яскраво-синій колір (як роблять на Волині), а підсіння прикрасили важкою кришталевою люстрою — такі ще в народі називають «чеськими». На дзвіниці вибиті цифри «1564». За понад 450-річне життя церквиця, певно, ще ніколи не була настільки «нарядною»…

Добиратися в Язловець можна ще з райцентру Бучач та з Золотого Потоку (найдовший варіант — через ліси і гори. Краєвиди дуже гарні, але асфальт тут клали ще за царя Тимка). В обох містах є замки, тож кожен із варіантів дороги цікавий по-своєму.

Не дивуйтеся, якщо на картах радянської доби ви не зможете знайти населеного пункту Язловець. Незаповнену жодною ідеологією назву в 1947 році змінили на ароматизовану антонівкою Яблунівку, хоча село з такою назвою вже є в Теребовлянському районі. Стару назву повернули поселенню в 1991 році. Але на автобусній зупинці неподалік замка бовваніють іржаві літери: «Яблунівка». А Яблунівський замок з біблії туриста 90-х — «Замків та монастирів України» Олександра Лесика (Львів, 1993 р.) — не що інше як Язловецька фортеця.

Як воєвода бороду рубав

Отже, дорогою з Товстого ви їхатимете кілька кілометрів уздовж полів, де око спантеличено шукає, за що би зачепитися в нецікавому пейзажі. Раптом — зелений каньйон, майже гірський серпантин і замок, який вигулькує з-за повороту з несподіваністю привида в хорошому фільмі жахів.

Перед розвалинами замку справжнього — замок штучний: вказівник повідомляє, що перед вами зовсім не фортеця, а «Санаторій». Замок, як і місто, воліє залишатися в затінку, ховатися за високими кронами. З цими деревами на схилах гори ціла історія. Посадити тут фруктовий сад надумали турки, плануючи затриматися в Язловці трохи надовше, аніж вийшло (з 1676 по 1684). Коли фортецю відбили, її комендант Ян Самуель Хржановський вирішив опікуватися садом. Так що у яблунь з-під замку родовід дов¬ший, аніж у деяких шляхетських родів...

Первісно твердиня у плані була витягнутим п’ятикутником з однією чотиригранною вежею. Поряд з нею у найкоротшій стіні розміщувались ворота — на висоті другого поверху. Дістатися на таку висоту можна було лише похилою доріжкою та відкидним містком. За часів коронного гетьмана Юрія Язловецького (1510–1575) замок розширили на схід, зміцнили. Під впливом дружини, Ельжбєти Тарло, шляхтич настільки загорівся ідеями Реформації, що порвав із католицизмом, позакривав у своїх маєтках всі костели, а з сусіднього Червоногорода вигнав домініканців. Вже коли Язловцем правив старший син Юрія Миколай Язловецький, католики знову змогли зітхнути з полегшенням. Народна пам’ять, як це часто буває, попереплутувала імена й факти і приписала всі гріхи, разом із розпустою та ледь не атеїзмом, молодшому сину Юрія, останньому з Язловецьких, Гієроніму (1570–1607). Згідно з цією версією, було так: сам єпископ прийшов до подільського воєводи з проханням взятися за розум, на що Язловецький прореагував подібно, як десь через сто років інший реформатор — Петро І. Начебто панські вояки відтяли єпископу бороду, а ображений ієрарх прокляв Гієроніма. Легенда каже, що прокляття збулося: служниця впустила єдиного сина Язловецького в криницю і з розпачу сама туди стрибнула. Тоді Гієронім покаявся і віддав костелу ціле село, яке назвав Жнибороди на честь свого дивного вчинку. Документи ж уперто повідомляють, що Гієронім був ревним католиком, багато жертвував на монастирі, а його дружина Елеонора Острозька не подарувала вельможі жодного сина…

Якщо хочете відчути велич замку, то не полінуйтеся плутаною стежкою збігти донизу, до спокійного Вільхівця. Від річки відкривається найкращий вид на фортецю. Жодна нова прибудова не заважає уяві домальовувати те, чого вже немає.

У 1643 році місто переходить до великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Він разом із сином Олександром ще більше зміцнив замок (1644–1659) — прибудував північну напівкруглу вежу й оточив фортецю зовнішнім фортифікаційним кільцем — Нижнім замком. Це перетворило Язловецьку твердиню на один із найукріпленіших форпостів і без того надукріпленого Поділля. Козацькі загони в 1648 році даремно намагалися захопити Язловець. Турки, які хазяйнували у місті в 1676–1684 роках, теж доклалися до укріплення твердині. Це був найзахідніший форпост Порти…

Замок — палац — монастир — санаторій

Але час та розвиток артилерії брали своє, тож, як і інші цитаделі, на початку XVІІІ століття фортеця втрачає військове значення. Верхній замок стояв пусткою ще з часів турецької навали, а нижній перетворили на палац (XVII–XVIII століття). Один з наступних власників, Станіслав Понятовсь¬кий (батько короля Станіслава Августа), найбільше доклався до перебудови воїна на придворного: дуже вже сподобалися пану місцеві краєвиди, а ще й потрапив сюди в час рекордно високих урожаїв. Понятовський насадив парк, зайнявся розведенням коней…

…Нове життя принесла сюди Марцеліна Даровська з роду Котовичів. Вона отримала дозвіл Папи Римського заснувати біля замку монастир…

Кляштор діяв з 1863 по 1946 рік. Коли його закрили, монахині перенесли в Шиманув під Варшавою відому фіґуру Діви Марії Язловецької, зображення котрої можна побачити навіть на польських марках.

З 1996 року сестри Непорочниці знову заселили старі стіни, поділивши помешкання Нижнього замку з обласною фтізіопульмонологічною лікарнею-реабілітаційним центром. Матір Марцеліну, що померла у 1911 році, Іван Павло ІІ визнав блаженною. Черниці привели до ладу парк та приміщення палацу, приймають у скромних, але чистих кімнатах туристів, пропонуючи «bed and breakfast»3. Хіба не цікаво переночувати в справжньому монастирі? Ще й як. Щоправда, вам цього не дозволять, якщо на місці не буде настоятельки кляштора і вона не дасть на це згоди. Тому краще про ночівлю в монастирі домовлятися заздалегідь.

Марцеліні Даровській присвятили музей на другому поверсі палацу, а біля її поховання у вирубаному в скелі гробівці над Вільхівцем завжди горять свічки та стоять живі квіти. Велика спільна усипальня ховає в собі прах ще 86 черниць. А неподалік гробниці біжить стежка, яка веде до Язловця.

Діти різних народів

Про походження несимпатичного совітам топоніма «Язловець» існує кілька легенд. За першою маємо симбіоз слів «яз» і «ловець». Язом колись називали густий частокіл у вузькому непрохідному місці з прогалиною для проїзду, який охоронявся від непрошених та озброєних гостей. На чатах стояли досвідчені «ловці». Досить логічна версія.

Інша легенда розповідає, що у долині над Вільхівцем жив колись Ясько Ловець, відомий знахар. Багато людей приїздили до нього, шукаючи зцілення. А що жив Ловець на щедрій та багатій на звіра та гарні врожаї землі, люди, одужавши, залишались тут. Біля Яськової хати невдовзі виросло ціле село, назване вдячними жителями на честь знахаря: Язловець. Коли це було, не скаже достеменно жоден історик — давно, от і все. Документи згадують про Язловець лише з першої половини XIV століття. Одне відомо, що трипільці заселяли цю територію ще за тисячоліття до нашої ери.

Вдале розташування і справді сприяло приросту населення — так Язловець перетворився на поліетнічне місто, яким володіли могутні Бучацькі. Одна з гілок цього роду з часом назвала себе Язловецькими. Через Язловець пролягав торговий шлях Via Regia (Королівська дорога), що з’єднував Львів із Молдавією. Та товари не просто везли повз місто — їх виставляли на знаменитих язловецьких ярмарках. А де квітне торгове життя, туди приходять вірмени — так було у Львові, Жванці, Кам’янці... Язловець не став винятком: тут проживала одна з найбільших на теренах сучасної України вірменських громад. Вірмени були не лише купцями, а й писарями, тлумачами, ремісниками… На двох вулицях, що перетиналися в центрі міста, жили лише вірмени. Доля громади повторила долю інших вірменських діаспор: коли яничари прокотилися Поділлям у 1672 році, захоплюючи замок за замком, вірмени всією громадою переїхали до спокійніших місць. А на зміну їм прийшли діти Ізраїля.

Найграндіознішою спорудою Язловця, окрім замку, був Успенський костел, збудований у ренесансно-готичному стилі у 1589–1590 роках. Низькі напівкруглі каплиці прибудовані в XVII столітті. Зараз чотириярусна башта храму піднімається над поселенням, немов виглядаючи того, хто прийшов би костелу на допомогу. Хто б то не був, він може не встигнути: залишений без нагляду храм руйнується на очах. За останні роки, щоправда, поставили новенькі двері, але без даху вони мало чим допоможуть: поцупити в цій руїні можна хіба гробівець відомого композитора Миколи Гомулки, якого поховано в 1609 році…

При дорозі на Бучач лежить старий цвинтар з неоготичною каплицею баронів Блажовських. Те, що знаходиться в її криптах, викликає переляк у одних та розпач у інших. Десятки трун звалено на купу, муміфіковане тіло лежить біля сходів до крипти. Черниці розводять руками: каплиця обіцяна православній громаді, нехай вона й опікується мертвими. Язловчанам же, здається, все одно: панські кістки їх не турбують. Все розставить по місцях час. А він тут спливає дуже повільно.

1 Язловець — колись місто, нині — село в Бучацькому районі Тернопільської області (за 16 кілометрів від райцентру). Населення — до 600 мешканців.

2 «Містечко, загублене в історії» (англ.)

3 Ночівля і харчування (англ.)

 

 Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"



[11-01-16][Все для туристів]
ПЕРКАЛАБА і друзі (0)

[09-09-19][Яремче]
Яремча Ринки і "Прут". (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Сербія: визначні пам'ятки (0)
[09-09-18][Відпочинок і поради]
Рейтинг небезпеки країн (0)


Категорія: Все для туристів | Переглядів: 693 | Додав: vechervkarpatah | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: