Вівторок
18-11-13
23:05

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

«Яремче – туристичне місто» 3








«Яремче – туристичне місто»

На Лані в 1835 році відкрито одну з найбільших на західноукраїнських землях хоральну синагогу. Незважаючи на постійні утиски, дискримінацію, частина єврейських поселенців, займаючись торгівлею і ремеслом, зуміла скласти значний капітал і поступово перебралася у центральну частину Яремчеа, де вже на початку ХХ ст. їм належала більшість домів і склепів.
Свій початок з майдану Ринок бере вулиця І.Мазепи. Тепер, як і в старі часи Яремчеани любили поласувати кавою. У гарному будинку №2 знаходилася цукорня купця Ю.Федевича. був то місцевий чоловік, який зумів збити капітал і відкрити тут, сказати б по-сьогоднішньому, кафе. Торгував кавою, чаєм, тістечками, не відмовляв і любителям хмільного.
З південного боку площу Ринок "замикає" кам'яна церква Пресвятої Трійці. почали її будувати в 1700р., а посвятили в 1709р. Спочатку вона правила костьолом отців кармелітів взутих при їх монастирі XVI ст. Коли західноукраїнські землі окупувала Австрія, цісар Йосиф ІІ в 1789р. ліквідував монастир, костьол же передав під церкву греко-католицького обряду. Приміщення монастиря деякий час займали магістратське бюро, дитячий виховний заклад, а в 1813р. його передано отцям василіанам за умови, що ті вестимуть у ньому "нормальну", тобто чотирикласну школу. Саме в цій школі з 1864 по 1867 рр. навчався Іван Франко. В цей час він жив у своєї тітки Кошицької. Хата стояла праворуч Бориславського тракту за потоком. Тітчин чоловік утримував столярню.
Пізніше, у 1882 році, у своєму творі "Похвала Яремчеу", Іван Франко напише:

«Твій бориславський тракт – гай, гай,
Се восьме чудо світу!
Здаєсь, що на нім ти болото зібрав
З ціліського повіту»

У 1911р. на Західній Україні широко відзначалося 100-річчя від дня народження М.С.Шашкевича – українського письменника, організатора та керівника "Руської трійці" – гуртка передової молоді, до складу якого входили І.Вагилевич, Я.Головацький. Свою мету вони вбачали у культурному відродженні західноукраїнських земель. Головним їх кроком у досягненні мети було видання безсмертного альманаху «Русалка Дністровая».
Того року передова українська громадськість Яремчеа встановила на церкві Пресвятої Трійці пам’ятну дошку з пристрасними рядками М.Шашкевича:

«Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила,
Чому ж мова єй не мила?»

Ця дошка проіснувала до 40-х років минулого століття. В часи культу особи її зняли. Кілька десятиліть про меморіальну плиту нічого не було відомо. Але дбайливістю добрих людей вона зберігалась у запасниках Дрогобицького краєзнавчого музею. У жовтні 1989р. пам’ятку повернуто на її законне місце.
В 2000 році здійснено ремонт, реконструкцію, реставрацію і наново розписано приміщення церкви.
Дзвонить годинник на ратушній вежі. Чого тільки не бачив цей майдан протягом століть: залізні полки Данила Галицького, турецько-татарських загарбників, козаків Хмельницького, Українських Січових Стрільців, "визволителів" 1939р., німецьких окупантів, труни з останками 486 своїх громадян. Майорить на шпилі ратуші національний прапор, піднятий 2 квітня 1990р. Пережив майдан й "Помаранчеву революцію". Віддзвонює годинник на вежі новий час.
Підходимо до площі Замкова Гора. Величний пам’ятник нашому землякові, вченому середньовіччя Юрію Яремчеу (Котермаку). Свої праці він підписував псевдонімом Яремче. Його наукова праця "Прогностична оцінка поточного 1483р." стала науковим посібником для студентів Болонського університету, поміж якими був і Миколай Копернік. У цьому університеті Ю.Котермак був ректором. Скульптор пам’ятника Теодозія Бриж не дожила до відкриття скульптури 3 місяці, хоча скульптура була готова і зберігалася в комунальних службах понад 10 років. Пам’ятник відкрито восени 1990р. На відкритті був присутній Президент України Л.Кучма.
Перейдемо до найстаріших споруд міста. Одна з них – готичний парафіяльний костьол св. Бартоломія. Королівським указом від 16 грудня 1392р. ухвалено будівництво костьолу. В тім указі Владислав Ягайло пообіцяв щорічно виділяти на будову "6 куп грошей широких". Навряд чи довго допомагав король грошима. Костьол в основному споруджувався на мозольні кошти Яремчеан. Аж до 1511р. тривало це будівництво, бо зазнавало неодноразових руйнувань. Львівські вчені Іван та Роман Могитичі при обстеженні костьолу встановили, що зведено його на місці давньоруського терему княжого воєводи і частина цього терему увійшла в будівлю костьолу. Терем був квадратної форми, з внутрішніми розмірами 8,78 х 8,10 м., мав три яруси, сягаючи висоти 10,5 м. В свій час костьол славився барочним вівтарем, іконою Матері Божої з Ісусом Христом, написаною, можливо, в XIV ст., фресками, бібліотекою стародруків, вітражами Я.Матейка, С.Виспянського, Ю.Мегоффера.
На жаль, ця пам’ятка архітектури в 40-70 рр. ХХ ст. зазнала тяжкої долі багатьох інших культових споруд. На сьогоднішній день крім реставрованих у 80-х роках львівськими реставраторами купольних, частини настінних фресок, кількох великих дерев’яних таблиць з латинським і польським текстами, надгробку п. Рамултової, близько 13% вітражів, тут майже нічого не залишилося.
Цікава історія південних дверей костьолу. Зверху, над дверима, зображений герб Яремчеа за часів Польщі: орел з розпростертими крилами, а поряд щит із зображенням 9 соляних топок. Обабіч висічені з каменю два великі хрести. А історія їх така. Тевтонські рицарі, під Грюнвальдом (1410р.) принесли польському королю Владиславу Ягайлові і литовському князю Вітовту два мечі й заявили: "Прийміть, щоб мали чим битися". Прийняв зухвалий дар вірний воєвода короля Ян Менжик. А коли польсько-литовське військо, в якому було багато українців, розбило тевтонську силу, король подарував ті мечі Менжику. У 1422 році король призначив Менжика війтом у Яремче. У Яремчеі новопризначений війт спорудив собі на горбі будинок. Звідси і назва вулиці Війтівська гора. Давши гроші на оздоблення дверей костьолу, він звелів по боках вирізьбити два свої незвичайні мечі. Під час поновлювальних робіт у 1791р. зображенням надали форми хрестів – як їх бачимо нині. В 1910р. біля костьолу спорудили окремий пам’ятник Грюндвальської битви. На жаль він не зберігся.
Поряд з костьолом знаходиться оборонна цегляна вежа, яка датується ХІІІ – першою половиною XV ст. В 1551р. будівничий з Перемишля Іван Грендош надбудував на ній ще один ярус висотою 2,5 – 3 м. При реставрації в ХІХ ст. цей ярус розібрали і надали будівлі інших форм. Товщина стін сягає 2м. дверні прорізи на висоті другого-третього ярусів служили виходами на земляний вал та на бойову галерею дерев’яного частоколу поверх цього валу. У порівнянні з центром, костьол у фортифікаційному відношенні був майже недоступним. На значно меншій території тут стояли свої три башти, а головне – оборонна вежа. Та й сама споруда костьолу була опоясана вгорі двома рядами бійниць. Центр міста і костьол з’єднувала мурована брама Жупна з дубовим відкидним мостом.
Виходимо на вулицю імені Тараса Шевченка, підходимо до будинку, де колись була розташована "Мистецька вітальня", а зараз розташована адміністрація нафтопроводу "Дружба".
Пригадаймо початок повісті І.Франка "Борислав сміється": "Сонце досягло полудня. Годинник на ратушевій вежі вибив швидко і плачливо одинадцяту годину… Цілий плац на розі вулиць Панської і Зеленої заповнений був людьми, деревом, камінням, цеглою, гостям, купами глини і подобав на велику руїну." . Вулиця Панська – то нинішня Т.Шевченка, Зелена – теперішня І.Франка. Багатий нафтопромисловець Гартенберг будує цю велику кам'яницю з колонами. Переповідають, ніби Гартенберг забагнув вимостити підлогу вітальні золотими австрійськими монетами. За дозволом він звернувся до цісаря Франца-Йосифа. Той дозволив, проте поставив умову: монети викладати не плазом, а ребром. Гартенберг од задуму відмовився.
За часи Івана Франка, вулиця носила назву Панська. Та вона й відповідала своїй назві. Селилися тут багаті жителі міста: нафтопромисловці, лікарі, адвокати. У ті часи вулиця була зашутрованою але брудною. На 1911р. очікувався візит до Яремчеа наступника австрійського престолу, архікнязя Карла-Франса Йосифа, або простіше, Карла Габсбурга. Магістрат, не бажаючи осоромитись перед такою особою, приступив до корінної реконструкції вулиці. Роботами керували майстри Василь Петричка і Валігула. Камінь доставляли з околиць села Сколе, бруківку – з міста Тшебіня в Чехо-Словатччині. Спочатку зняли на 70 см. верхній шар проїжджої частини. На самий низ насипали грубий шар шутру, далі – коленого каменю, який укладали "на ребро", тоді – товченого шутру, після чого утрамбували 20-тонним паровим котком. Потім його накрили шаром щебеневого відсіву та піску і знову провальцювали. Лише на таку надійну "подушку" уклали бруківку. Таке кам'яне покриття можна вважати вічним. Карл Габсбург приїхав акурат на Великдень, у квітні місяці. Сам був на красивому коні. Супроводжував сина цісаря ескадрон уланів. Пробув він у Яремчеі не більше одного дня, а впорядкована вулиця стала місцем прогулянок, зустрічей Яремчеан.
З правої сторони в приміщенні теперішнього концертного залу Заслуженого Прикарпатського ансамблю пісні і танцю "Верховина" до 20-х років минулого століття знаходився магістрат. У прибудованій до магістрату тюрмі – цюпці – був ув’язнений І.Я.Франко, якого 11 – 13 червня 1880р. етапу вала пішки з Коломиї до Нагуєвич австрійська поліція. З кінця 20-х років і до 1939р. тут містився польський стрілецький легіон.
На той час, аж до розпаду Австро-Угорської імперії бургомістром Яремчеа був Раймонд Ярош. Його власністю були дім і поле у селі Модричі, санаторій у Трускавці, басейн на Помірках, фабрика паперу біля міста Кросно в Польщі. Коли з Яремчеа виїжджали нафтові магнати брати Шпіцмани, Ярош купив у них гарну кам'яницю (бувший Палац школярів, навпроти філологічного факультету Педагогічного Університету), збудовану в еклектичному стилі. Отак жили колись "вершки" ділового Яремчеа. Всі вони переважно належали до польської або єврейської грошовитої еліти. Серед місцевих українців великих багачів не було. Водночас існувало і дрогобицьке "дно" – жебраки. Серед жебраків були й свої рекордсмени. Так, один з них назбирав на весілля доні 17 тисяч золотих, за які міг купити 150 корів. Була ще й одна жінка – Февронія Сікорова. Нажебравши грошей, вона замовила каменяреві спорудити на цвинтарі пам’ятник… самій собі. Кожного дня ходила молитися до цього пам’ятника. Діти перші дві літери в прізвищі стерли. Неписьменна Сікорова лише згодом дізналася про причину їх насмішок.














[10-01-30][Все для туристов]
Реки Карпат - дороги водного туризма (0)

[09-07-29][Яремче, туризм, наш регіон.]
На Маковицю (0)
[09-07-30][Відпочинок за кордоном.]
Туніс: визначні пам'ятки (0)
[09-07-31][Відпочинок за кордоном.]
Сербія: національна кухня (0)