Четвер
18-09-20
19:23

Все для туристов [313]
Информация о г. Яремча
Все для туристів [308]
Інформація про м. Яремча
All for the tourists of [318]
Information is about the city of Yaremcha
Отдых в Буковеле - Отели [27]



Котедж
"Карпатська тиша"

Відпочинок у Яремче

0977739122 - Любов
0665020962



Вечер в Карпатах

Філософські аспекти проблеми безпеки і правового захисту особистості в туризмі (М.В. Цюрупа)


Філософські аспекти проблеми безпеки і правового захисту особистості в туризмі (М.В. Цюрупа)

Туризм - складний соціокультурний та історичний феномен, який з форми проведення дозвілля та способу заняття вільного часу поступово перетворився у фактор світового значення нового тисячоліття, у фактор багатоплановий: економічний, соціокультурний, політичний, кроскультурний, комунікативний, міжнародний. Друга половина XX століття характеризувалась бурхливим розвитком міжнародного туризму. Заданими ВТО в останні роки минулого століття щорічний приріст чисельності міжнародних поїздок у середньому був на рівні 3%, а в окремих регіонах (заданими 1999 року) становив 17% на Близькому Сході, 10% у Південній Америці та 9% у Африці[1,2].

А в Гаазькій декларації по туризму 1989 року ще й справедливо наголошується на яскраво вираженому гуманістичному характері міжнародного туризму [3]. Науковому осягненню феномена туризму у всіх його проявах слугують міжнародні академії та наукові центри. Однак як фактор і прояв глобалізації міжнародний туризм зазнає впливу нових чинників світового характеру, які ще недостатньо досліджені. Передусім йдеться про міжнародну і особисту безпеку в контексті туристичних обмінів.

Два знаменних соціальних феномени, без перебільшення, планетарного масштабу - міжнародний туристичний рух як прояв потягу людини до нового, досі не баченого та турбота особистості про власну і соціальну безпеку - збіглись на перетині століть.

Відчуття й усвідомлення людьми безпеки у себе вдома, в країні та за кордоном, всюди, де вони перебувають, відіграють важливу роль у суспільному житті, впливають на громадську думку і загальний стан самовідчуття спільнот, груп, окремих особистостей. Саме вони стимулюють або ж, навпаки, обмежують туристичний вітчизняний та міжнародний обмін. Нещодавно у США оприлюднено дані досліджень, згідно із якими молодь відчуває себе безпечніше поблизу рідних домівок і дедалі частіше відмовляється від далеких подорожей. Зниження рівня безпеки нижче оптимального з необхідністю веде до різкого обмеження міжнародних контактів, спаду та втрат у міжнародному туризмі, які компенсувати вкрай складно. Так унаслідок терористичних нападів на Нью-Йорк та Вашингтон 11 вересня 2001 року терористичний бізнес у Нью-Йорку зазнав збитків на 25 мільярдів, у Лас-Вегасі - на 36 мільярдів американських доларів. Якщо врахувати той факт, що внески від міжнародного туризму становлять помітну частку у бюджеті окремих країн (Іспанія, Франція, Монако), а з туризмом пов'язано кожне 15-те робоче місце у світі, то виходить, що з рівнем безпеки пов'язується світовий економічний розвиток.

Розглянемо основні загрози безпеці особистості туриста у контексті перебування людини, групи людей у подорожі за кордоном та способи їх уникнення шляхом використання міжнародно-правових важелів.

Почнемо з аналізу фундаментального поняття "безпека", яке можна у подальшому досліджувати у культуро-філософському, міжнародно-політичному та правовому аспектах. Українською слово "безпека" походить від доволі рідко сьогодні вживаного дієслова "спекатись", яке означає відсторонюватись, відсахуватись від чогось загрозливого. Тобто лінгвістично "безпека" означає відстороненість від якихось загроз.

З огляду на широкий зміст поняття "безпека", розробленого вітчизняними вченими Ф.М. Канаком та В.Х. Лобасом, слід розуміти особисту безпеку як стан самопочуття людей, породжений впевненістю (інтуїтивною чи виробленою, зокрема рекламною діяльністю туристичних агенцій, або заснованою на достовірних знаннях щодо відсутності загроз своєму життю) в тому, що ніяких загроз їх благополучному існуванню немає, або для відвернення їх є адекватні засоби. У культурно-філософському аспекті поняття "безпека" входить до числа небагатьох фундаментальних потреб біосоціального характеру (австрійський психіатр 3. Фрейд, американський дослідник А. Маслоу, російський вчений В.Серебрянников та ін.). Цікаво, що засновник психоаналізу 3. Фрейд відносив безпеку до зовнішніх факторів, що істотно впливають на розкриття творчих потенцій особистості [4]. По прибуттю в Лондон у 1938 році з небезпечної Австрії, на яку зазіхала фашистська Німеччина, він писав, що відтепер знайшов у Великій Британії свободу і безпеку і розпочав творчу працю щодо монотеїзму, яку вже не сподівався закінчити. Ми можемо припустити, що особиста безпека (точніше її відчуття) є зовнішньою оболонкою для розкриття внутрішнього гуманістичного потенціалу особистості. Особливо важливим є відчуття особистої безпеки для поведінки туриста, який у атмосфері загроз і небезпек "замикається " у собі, стає ворожим до нового соціокультурного середовища, яке оточує його.

Цю сторону суспільної та особистісної безпеки не можна залишати поза увагою владних структур, організаторів міжнародного туристичного обміну, адже втрата почуття безпеки, поширення зневіри в захищеність самі по собі можуть стати дестабілізуючим фактором, викликати потяг до агресивності, а отже, стати додатковою загрозою безпеці. Про значущість почуття безпеки говорить той факт, що у 2001 році на виборах мера Рима один з кандидатів своїм гаслом обрав гарантування безпеки громадян. А на трьох останніх всезагальних виборах в Ізраїлі проблеми безпеки стають ключовими у виборі керівників держави для пересічних громадян. Це соціально-політичний аспект безпеки, який здебільшого визначається соціально-політичним устроєм та політичним режимом. У Гаазькій декларації 1989 року зазначено, що "Всім урядам слід намагатись закріплювати мир і безпеку на національному, регіональному і міжнародному рівнях, що є важливою передумовою розвитку внутрішнього і міжнародного туризму" [1,222].

Проблему безпеки можна аналізувати і на рівні глибини убезпечення життєвого світу особистості. Щодо рівнів безпеки, то є сенс говорити у рамках цієї статті про ті, які можуть мати практичне значення у справі забезпечення певного рівня туристичного обміну. До таких рівнів у міру зростання небезпек належать:

1. Повна безпека;
2. Неповна безпека;
3. Достатня безпека у межах туристичної подорожі;
4. Недостатня безпека;
5. Реальна небезпека як відсутність фактичної безпеки та її відчуття.

Очевидно, що для налагодження нормального міжнародного туристичного обміну достатніми є перших три рівні безпеки. У разі, коли безпека усвідомлена як стан четвертого та п'ятого рівнів, туристичні потоки стають "вузькими".

Практично для оцінки фактора небезпеки для міжнародного туристичного обміну розглянемо зміст головних видів соціальної безпеки, якапереважно визначає особисту безпеку.

Політична небезпека має дві сторони - внутрішньо та зовнішньополітичну і складається з неспроможності політичних владних структур, насамперед держави, контролювати дотримання громадянами конституційного державно-політичного ладу, на стабільність якого сподіваються гості цієїдержави; це неспроможність політичними засобами забезпечити дотримання основних свобод і свобод людини згідно із Міжнародною декларацією прав людини 1948 р. На Всесвітній нараді з туризму в Акапулько (Мексика) у серпні 1982 р. справедливо зазначалось, що сучасна конфліктогенна світова обстановка та зростаюча кількість конфліктів ставлять перешкоди розвитку туризму. До речі, доволі небезпечна конфліктогенна обстановка у 80-90-х роках минулого століття спостерігалась саме у Мексиці, за визнанням координатора Міжнародного Комітету Червоного Хреста Беатрис Межеван [5,73].

Безпосередньо пов'язана з політичною небезпекою загроза туристичним потокам з боку тероризму. Наприкінці 80-х років прояви тероризму як соціального феномена, здавалось, почали зменшуватись. Однак події останнього часу вже у новому столітті свідчать про "нову хвилю" тероризму. Справа дійшла до того, що туристи стають цілеспрямованим об'єктом для терористів. Восени 2002 року іспанська ультрареволюційна організація басків ЕТА заявила, що проводити відпустки у Іспанії іноземним туристам небезпечно. Хоча терористичні акти здебільшого спрямовані на воєнні об'єкти, дипломатичні установи, економічні і торговельні представництва, нерідко терористи обирають більш доступні цілі - громадський транспорт, стадіони, готелі, місця скупчення людей навколо культурних та історичних пам'яток. Такі шокуючі події мали місце в Нью-Йорку 26 лютого 1996 року, де було поранено понад тисячу осіб, руйнування 7 серпня 1998 р. посольств СШАв Найробі (Кенія) та Дар-ас-Саламі (Танзанія) внаслідок чого загинуло 250 чоловік, понад 5,5тисячі поранено, вбивство майже 200 міжнародних туристів на острові Балі в Індонезії влітку 2002 року.

Однак вищезгадані терористичні акції затьмарені жахливими, "апокаліптичними" нападами терористів 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні, які руйнують наші раціональні конструкції щодо "зон" і "рівнів" безпеки. Відтепер потрібне нове мислення на базі парадигми "зіткнення цивілізацій" С. Гантінгтона у царині міжнародного туризму і міжнародної безпеки. Небезпечними стають країни, які уособлюють яскраво виражений тип "західної", "східної", "християнської" чи "мусульманської" цивілізацій. У всіх вищевказаних документах, які стали підсумками нарад з питань міжнародного туризму, вказується на необхідність вжити ефективних заходів щодо "безпеки і захисту" туристів, формувати "ефективну політику, спрямовану на гарантування безпеки і захисту туристів та туристичних об'єктів" [1,226], однак ці тези виглядають моральними закликами до урядів та владних структур. З міжнародно-правового погляду ці заходи не можна вважати кроками вперед, бо не порушується проблема визначення статусу "міжнародного туриста", як це зроблено, наприклад, у міжнародному гуманітарному праві стосовно журналістів, медичних робітників, осіб духовного звання тощо. Не запропоновано створення механізму захисту туристам своїх прав і свобод за кордоном. Нарешті слід вказати на необхідність для України розробки хоча б загальних основ туристичного законодавства, яке б передбачало захист (безпеку) туристів (рекомендації Гаазької декларації 1989р.) [1,235].

Дедалі більше загроз містять у собі нові різновиди тероризму: "екотероризм", "кібертероризм"таінші. "Тероризм видозмінився, - говорить Бред Роберт з Інституту оборонного аналізу США. - Якщо раніше терористи, як правило, домагались політичних поступок, то тепер основним завданням багатьох екстремістських груп є масове ураження людей. А біологічна зброя-найбільш зручний засіб для цього" [6,354].

Ціна тероризму досить висока навіть у контексті міжнародного туристичного обміну. Він впливає на те, куди і в який спосіб люди подорожують, які місця ми відвідуємо та що робимо під час подорожі. У США на антитерористичні заходи у 2000 році було витрачено понад Юмлрддол. У практичному плані для врахування політичної небезпеки слід зважати на загальний світовий порядок (він може бути правовим або силовим, стабільним чи нестабільним), а також на внутрішньополітичний устрій та владний режим у країні перебування.

Соціально-економічна небезпека виникає внаслідок розбалан-сованих різних форм власності, внутрішніх та зовнішніх загроз матеріальному добробуту жителів країни та іноземних гостей, стрімкого падіння життєвого рівня основної частини народонаселення, нестабільності валютно-фінансового обміну. Автору цієї статті вдалось спостерігати, як у серпні 1998 року громадянам, які прибували в аеропорт Донецька, багато з яких були туристами з Росії, не обмінювали російські рублі ні за яким курсом, ні на яку валюту. Зрозуміло, що тільки частина з них була туристами, однак цей факт підтверджував нашу тезу щодо можливої економічної безпеки, яка очікує туристів у країнах із розбалансованою фінансовою системою. Крім того, соціально-економічна небезпека прямо пов'язана з корупцією, розквітом хабарництва на всіх етапах туристичного обміну.

Технологічна небезпека виникає як результат зривів у функціонуванні енергетичних, виробничих, комунікаційних, сервісних зв'язків. Вона, безумовно, має соціальний характер. Так, страйки диспетчерів, водіїв засобів транспорту, розриви нафтопроводів, руйнація доріг - різні фактори техногенної небезпеки, однак вони загалом негативно впливають на почуття і думки туристів. Останнім часом у цій царині визначились деякі закономірності: доволі часто трапляються аварії потягів на залізницях Індії, вельми висока вірогідність аварій автобусів на дорогах Європи тощо.

Але особливе місце в системі видів та рівнів небезпек, які загрожують і пересічному громадянинові і туристу - гостю певної країни, - відводиться небезпекам, що виникають при наявності збройних конфліктів. Річ у тім, що особливістю сучасного етапу розвитку спільноти є конфліктогенність як соціальний феномен, в результаті чого місце "великих війн", за висловлюванням філософа війни Карла Клаузевіца, заступили чисельні збройні конфлікти широкого спектра: міжнародні та внутрішні, етнічні та релігійні, конфлікти на культурологічному грунті та на основі ведення збройної боротьби як різновид політичної боротьби. У концентрованому вигляді небезпека, яка походить від збройних конфліктів, полягає в тому, що владні структури не здатні ефективно контролювати громадянський порядок та дотримання основних прав людини, забезпечити правопорядок всередині країни та на її кордонах. У зонах збройних конфліктів іноземні туристи стають привабливим видом заручників, тим більше що мусульманська доктрина ведення джихаду та газзовату дозволяє захоплення і утримання заручників. Справедливості ради зауважимо, що тортури і каліцтва заручників суворо забороняються [5,36].

З точки зору рівнів конфліктогенності регіонів та небезпеки для міжнародного туристичного обміну можна виокремити декілька небезпечних зон. До першої зони ми віднесемо регіони, в яких тривають збройні конфлікти змішаного типу, що супроводжуються широкомасштабним застосуванням насильства над воюючими та мирними жителями. Це регіони арабо-ізраїльського зіткнення; Іран, Ірак, Ізраїль, Ліван, Алжир, Сьєрра-Леоне, Ангола, Східний Тимор та інші.

До другої зони ми віднесемо ті країни, в котрих точаться внутрішні довготривалі збройні конфлікти за типом громадянських війн. їх особливістю є багатосторонні збройні сутички між різними "визвольними арміями", послаблення владних структур, захоплення заручників з числа цивільних осіб і особливо іноземних (туристів у тому числі). В другу зону можна включити Афганістан, Колумбію, Філіппіни, автономний край Косове в Югославії, деякі регіони республік колишньої Югославії.

До третьої зони можна віднести країни та регіони, які виглядають зовні безпечними, однак спорадичні сплески збройного насильства на ґрунті так званого "буденного тероризму" даються взнаки і нарівні зарубіжних відвідувань цих країн. Це найбільш широке коло країн - США, Іспанія, Єгипет, ФРН, Франція та багато інших.

Нарешті до четвертої групи країн ми маємо підстави віднести ті, що відзначаються традиційно достатнім рівнем безпеки для своїх громадян та іноземних відвідувачів. Це Велика Британія, Швеція, Швейцарія, Японія, Китай та інші країни із достатньо стабільним соціально-економічним та політичним станом, зтрадиціями поваги до основних прав людини і правилами гостинності до іноземних громадян. До речі, враховуючи такий сприятливий стан для міжнародних туристів, їх чисельність у Китаї 2002 року досягла 72 мільйонів.

Зрозуміло, що вищенаведена схема є достатньо умовною та відносною в світлі мінливих реалій сьогодення. Так, до 20 березня 1995 року, коли в Токіо члени релігійної організації "Аум Синрике" здійснили газову атаку на пасажирів метро, Японія вважалась однією із найбезпечніших країн для міжнародного туризму. Відтепер це може бути проблематичним. В цей же часовий період дещо вщухли партизанські збройні сутички в Мексиці, і цю країну можна віднести до країн принаймні 3-ї групи нашої класифікації міжнародної безпеки.

Але хоч би в якій ситуації опинилась людина в туристичній подорожі, вона має можливість розраховувати на міжнародно-правовий захист своїх прав та свобод, статус міжнародного гостя. У Гаазькій декларації 1989 року (Принцип сьомий) наголошено, що країнам необхідно виконувати юридичні положення з урахуванням процедур, специфічних для законодавства кожної із країн, в галузі захисту туристів.

Розглянемо більш детально міжнародно-правовий зміст гарантування безпеки туриста як фізичної особи. Цей зміст складається з міжнародного захисту загальних прав людини та захисту прав у небезпечних ситуаціях.

Основа захисту загальних прав людини закладена прийняттям Всезагальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, який відтепер щорічно відзначається як День захисту прав людини. У декларації, зокрема, закріплено:

- рівність всіх людей, які народжені вільними і рівними у правах;
- заборона дискримінації за ознакоюстаті,раси,кольору шкіри, мови, релігії та інших відмінностей;
- право кожного на життя, свободу та особисту недоторканість;
- право кожної людини на правосуб'єктність;
- рівність всіх перед законом, право на звернення до суду;
- заборона необгрунтованих арештів, презумпція невинності та заборона зворотної сили закону;
- право на свободу пересування та вибір місця проживання та інші права.

Всезагальна декларація прав людини надала імпульс до розвитку так званого "права прав людини", систему джерел якого складають чотири Женевські конвенції про захист прав людини в період збройних конфліктів (серпень 1949р.); Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950р.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.).

На підставі норм Пакту про економічні, соціальні і культурні права держави гарантували кожному індивіду право на працю, справедливі та сприятливі умови праці, право на відпочинок, на соціальне забезпечення, право на участь в культурному житті, до якого ми не безпідставно відносимо внутрішній і міжнародний туризм.

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, окрім загальних прав людей, проголошує права на гуманну поведінку, право на свободу пересування та свободу вибору місця проживання, право на захист особистого життя, що має безпосереднє відношення до туристичних обмінів.

Однак в екстремальних у соціально-політичному відношенні етапах розвитку країн, коли життя народів перебуває під загрозою, держави мають право відступати від своїх зобов'язань за пактом 1966 року тою мірою, яка зумовлена гостротою положення за умови недопущення дискримінації та дотримання переліку невідємних прав і свобод. Очевидно, потенційним туристам слід знати про такі періоди в житті країн, у які вони збираються здійснити подорожі.

Однак за всіх умов певний мінімум прав людини ніколи не може бути обмеженим. До останніх віднесемо ті імперативні права, які держави не мають права ні за яких обставин обмежувати. Це такі права:

- право на життя;
- заборона тортур, жорсткого антилюдяного поводження чи покарання;
- заборона позбавляти людину свободи на підставі того, що вона не виконує певні договірні зобов'язання;
- заборона надавати кримінальному законові зворотної сили;
- право на правосуб'єктність, на свободу думки, совісті, релігії. На теренах СНД діє Конвенція щодо прав та основних свобод

1995 року, яка мала на меті дотримання міжнародних стандартів у галузі прав людини. Стаття 2-а зберігає право кожного на життя, смертний вирок не може бути винесеним, як правило, жінкам та особам, яким не виповнилось 18 років, стаття 3 забороняє тортури та жорстоке поводження, ст. 4 забороняє примусову працю, ст. 5 проголошує право на свободу та особисту недоторканість. Стаття 35 конвенції 1995 р. встановлює також перелік невіддільних прав і свобод, котрий, однак, вужчий за перелік, що міститься у Пакті 1966 р.

Особливу увагу привертають міжнародно-правові акти щодо захисту туристів: Гаазька декларація з туризму 1989 року, Хартія туризму та Кодекс туриста 1985 року, Документ Акапулько 1982 року та інші [7].

Щодо практичних дій іноземного туриста, який опинився у небезпечній ситуації, то йому слід порадити встановити, які з перелічених міжнародно-правових актів імплементовані (від лат. -implement - виконувати) у національне законодавство країни його перебування, тобто введені в дію і на які він може спиратись, захищаючи своє життя, здоров'я та недоторканість.

Особливо небезпечним є період збройних конфліктів внутрішнього чи міжнародного характеру, що можуть виникнути несподівано або періодично спалахують і ніколи не вичерпуються остаточно. У цьому разі туристові чи гостю країни з конфліктогенної зони слід покладатись на захист свого життя, прав, свобод, фізичного і психічного здоров'я нормами міжнародного гуманітарного права. Якщо у попередньому випадку ми орієнтували туристичні групи і окремих осіб на той факт, чи імплементували ті чи інші країни, особливо країни з підвищеним рівнем небезпеки положення міжнародних пактів у систему національного законодавства чи ні, то норми міжнародного гуманітарного права (МГП) є здебільшого "jus coge №5" тобто, як вказують авторитетні правники-міжнародники [5], є самоздійснюваними. Базові джерела МГП - чотири Женевські конвенції 1949р. та два Додаткових протоколи до них 1977, підписані переважною більшістю країн-членів ООН і виконуються всіма, незалежно від ратифікації чи введення будь-яким іншим шляхом у систему національного законодавства.

Міжнародне гуманітарне право надає протегування і захист: військовополоненим, пораненим і хворим у діючих арміях, цивільному населенню, а також всім без винятку особам, які втягнуті у вир збройного конфлікту. Всі ці жертви війни мають право на міжнародний захист і в разі, коли одна із сторін не визнає себе у стані війни. Стосовно вищезгаданих осіб заборонені:

- зазіхання на життя, фізичну недоторканість (вбивства, жорстке поводження, тортури);
- взяття заручників;
- зазіхання на людську гідність;
- засудження та покарання без попереднього судового рішення.

У першому випуску інститутського збірника "Наукові записки КІТЕП" містяться аргументи на користь вивчення у навчально-науковому комплексі курсу "Міжнародне гуманітарне право" принаймні на юридичному факультеті. Розроблена програма і тематичний план, які дозволяють реалізувати хоча б частково великий гуманістичний потенціал цієї галузі знання і філософсько-правової доктрини захисту здоров'я, прав і свобод людини, свободи її самореалізації, в тому числі у туристській діяльності.
Література

1. Гаагская декларация по туризму // Международный туризм: правовые акты. - М., 2000.
2. Фрейд 3. Основные принципы психоанализа. - М., 1998.- С. 192.
3. Дмитрієв А.І. Міжнародне гуманітарне право: основи концепції.-К., 1999.
4. Дяченко В.І., Цюрупа М. В. Міжнародне гуманітарне право: джерела, принципи, норми. - К., 2000.
5. Международный туризм: правовые акты - М., 2000.
6. Туризм у XXI столітті. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К., 2002.
7. Tourism Highlights 2000. First Edition. March. 2000.

Зміст


[10-02-09][Все для туристів]
І мала риба — велика радість (0)

[09-08-15][Відпочинок за кордоном.]
Складна кухня Канади (0)
[09-07-30][Відпочинок і поради]
З ким на морі поїдеш, так там і відпочинеш (0)
[09-08-19][Відпочинок і поради]
Сім пивних чудес світу (0)